ПОТЕНЦІАЛ АКАДЕМІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ У РОЗВИТКУ ПРОЦЕСІВ МЕМОРІАЛІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ)

Анотація

Статтю присвячено аналізу потенціалу академічної спільноти у розвитку процесів меморіалізації російсько-української війни та осмисленню ролі університетів у формуванні політики пам’яті. У роботі обґрунтовано, що меморіалізація мілітарної та постконфліктної спадщини є не лише інструментом збереження історичної пам’яті, а й важливим чинником формування національної ідентичності та соціальної згуртованості.Підкреслено відмінність між мілітарною та постконфліктною спадщиною, окреслено їхню функцію як основи для створення культурних наративів і громадського діалогу. Особливу увагу приділено «третій місії» університетів, яка передбачає активну участь у суспільних процесах, зокрема у творенні стратегій меморіалізації та виробленні концептуальних підходів до управління спадщиною. На прикладі українських закладів вищої освіти розглянуто освітні програми з публічної історії, урбаністики та спадщини, які формують міждисциплінарні компетентності та забезпечують підготовку фахівців для роботи з пам’яттю, травмою і посттравматичним зростанням суспільства. Акцентовано на значенні університетів як майданчиків для наукових дискусій, ініціації міжгалузевих досліджень і популяризації результатів серед громадськості. Визначено ризики відсутності академічного супроводу процесів меморіалізації, серед яких – комерціалізація пам’яті та інформаційні маніпуляції з боку противника. Досвід зарубіжних університетів (Глазго, Амстердам) засвідчує необхідність створення освітніх курсів і дослідницьких платформ, що інтегрують локальний та глобальний виміри пам’яті.У висновках наголошено, що відповідальність академічної спільноти полягає у формуванні етичного та науково обґрунтованого дискурсу пам’яті, який сприятиме збереженню історичної правди, розвитку гуманітарних практик і консолідації українського суспільства в умовах війни та повоєнної відбудови.