ПОГЛЯДИ ЮРІЯ ШЕВЕЛЬОВА НА МОВНУ СИТУАЦІЮ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ В КОНТЕКСТІ ЗМАГАНЬ ЗА МОВНЕ МИНУЛЕ

Анотація

У контексті російсько-української війни загострилося питання про право на мовну спадщину Київської Русі і про те, чи була тоді мовна єдність. У статті з посиланнями на науковий доробок Ю. Шевельова критично розглянуто твердження історика С. Громенка про тогочасну мовну ситуацію. Погляди С. Громенка на писемну мову зводяться до таких положень: були дві спільні літературні мови в Київській Русі, але ними майже не розмовляли; перша – давньоруська мова (історик вважає за точніший термін «давньокиївська книжна мова» чи навіть «київське койне»), друга мова – церковнослов’янська. Очевидно, С. Громенкові невідомі погляди Ю. Шевельова на цю проблему. Найдокладніше видатний славіст представив їх у полеміці з Б. Успенським. Ю. Шевельов скритикував насамперед позицію про диглосію в Київській Русі, але водночас піддав критиці й основні постулати російського мовознавства про єдність церковнослов’янської мови та єдність давньоруської мови. Також Ю. Шевельов першим застосував соціолінгвістичний критерій для характеристики мовної ситуації в Київській Русі. Ю. Шевельов зазначав, що в кожному тексті з тих часів церковнослов’янські й місцеві елементи змішуються. Перехід від церковнослов’янських елементів до місцевих можливий без особливих труднощів, тому що вони були частиною такої мовної системи, котра усвідомлювалася тоді як одна. Трактування мовної ситуації КР як одномовної дає відповідь на питання, чому не було перекладів з давньоруської мови церковнослов’янською мовою і навпаки: не роблять перекладів у межах однієї мови. Церковнослов’янські та місцеві елементи були складниками однієї літературної мови, подібно до того, як у сучасній англійській мові співіснують поряд елементи грецького, латинського, французького, англо-саксонського походження. Шевельовське трактування лінгвоситуації в Київській Русі не є популярним серед сучасних науковців в Україні. Але досі ніхто доказово не спростував такого бачення, і через це саме воно має бути поширеним у науковій, науково-популярній, навчальній літературі, а також в інформаційно-просвітницькій політиці нашої держави.