ОСНОВОПОЛОЖНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ КОМУНІКАЦІЇ В КОНТЕКСТІ АКСІОЛОГІЧНИХ ФЕНОМЕНІВ
Анотація
Мовна комунікація, тобто спілкування між людьми в суспільстві, відбувається не шляхом поєднання окремих ізольованих, одиниць, а у формі цілісних висловлювань, починаючи реченням і закінчуючи текстом. Мовленнєва діяльність людини є органічною, невід’ємною частиною її загальної діяльності. Тому мовленнєві процеси мають вивчатися не ізольовано, а з урахуванням умов та ситуації перебігу мовлення.З’ясування мотивів робить внесок у розуміння конкретних інтенцій суб’єкта діяльності. Людина завжди повинна знати, що вона робить і навіщо. Механізми мовлення, властиві людині й використовувані нею, проводяться в дію самим мовцем. У теорії мовленнєвої діяльності процес творення й сприймання мовлення здійснюється з метою організації налагодження спілкування комунікантів. Предметом мовленнєвої діяльності є думка, яку розглядають як форму відображення дійсності.Мовленнєві дії й операції піддаються суворому соціальному контролю.Мовлення як вид людської діяльності постійно орієнтовано на виконання певного комунікативного завдання. Усяке мовленнєве спілкування, мовленнєва взаємодія протікає у формі обміну висловлюваннями, де мовець завжди враховує присутність співрозмовника і його оцінювальне сприйняття. Висловлювання, що актуалізує потенціал оцінки, розуміється як семантико-прагматичний тип, який не лише передає певний стан речей, але й виражає думку, почуття, ставлення мовця (суб’єкта) до зовнішнього світу, отже, дає можливість показати засоби зв’язку висловлювання із ситуацією та засоби опису останньої. Непрямі мовленнєві акти ґрунтуються на одному й тому механізмі непрямого вираження інтенції мовця, вони засновані на правилі імплікації: експліцитно маніфестується один зміст, а імпліцитно передається інший. Остаточне сприйняття висловлювання як цілком визначеного мовленнєвого акту в більшості випадків повинно спиратися на аналіз самого висловлювання, що репрезентує оцінний потенціал.
Посилання
2. Карабан В.І. Прагмалогіка у мовознавстві. Синтаксис, семантика і прагматика мовних одиниць. Київ : НМКВО, 1992. С. 64–69.
3. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
4. Шабат-Савка С. Категорія комунікативної інтенції: типологічні вияви та синтаксична реалізація в сучасній українські мові. Українська мова. 2013. № 1. С. 104–144.
5. Яремко Р. Проблема літературної комунікації та спроби її міждисциплінарного вивчення. Слово і час. 2004. № 4. С. 7–17.
6. Austin J. How to Do Things with Words. Stuttgart : Philipp Reclam,1994. 218 p.
7. Canale M., Swain M. Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing. Applied Linguistics. 1980. № 1 (1). P. 1–47.
8. Dijk T.A. van. Studies in the Pragmatics of Discourse. The Hague / Berlin : Mouton, 1981. 331 p.
9. Grice H.R. Logic and Conversation. Syntax and Semantics. New York : Acad. Press, 1975. Vol. 3 (Speech Acts). P. 41–58.
10. Haugh M. Im/politeness Implicatures. Berlin : Mouton de Gruyter, 2014. 369 p.
11. Leech G. The Pragmatics of Politeness. Oxford : Oxford University Press, 2014. 343 p.
12. Marcel D. Language, Society, and New Media. Sociolinguistics Today. New York : Routledge, 2020. 284 p.
13. Searle J.R. Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge : Cambridge Univ. Press, 1976. 203 p.
14. Tomasello M. Language is not an Instinct. Cognitive Development. 1995. Vol. 10. P. 131–156.
15. Wittgenstein L. Philosophical Investigation. N.Y. : Macmillan, 1958. 250 p.
