ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРОВОЇ СТРУКТУРИ РОМАНУ О. ДЕ БАЛЬЗАКА «БАТЬКО ГОРІО» В ГРАФІЧНІЙ АДАПТАЦІЇ

Анотація

Статтю присвячено аналізу жанрових трансформацій класичної оповідної структури роману ХІХ ст. в сучасній графічній адаптації. На матеріалі зіставного аналізу роману О. де Бальзака «Батько Горіо» і його графічного втілення встановлюються особливості деконструкції сюжету, наративної організації, характерології, принципів моделювання дійсності в межах вербально-візуальної парадигми. Аналізуються способи графічного перекодування традиційних ознак реалістичної прози – соціального і психологічного детермінізму, аналітизму, об’єктивізму, типізації, універсалізму, авторського деміургізму. Характерні ознаки бальзаківського творчого методу – надмірна деталізація предметного світу, абсолютизація буденності, соціальний аналітизм, поліфонія, афористичність, полемічний пафос піддаються трансформаціям, що зумовлені нівелюванням головної соціально-культурної функції реалістичного письма – забезпечення правди життя. Досвід творення графічної версії роману Бальзака розглянуто в контексті прагнень сучасної культури віднайти шляхи переосмислення класики в дусі ігрових практик постмодернізму (нелінійності, інверсії, переміщення смислотвірного центру, сегментації). Вербально-візуальна парадигма графічного роману розглядається як свідчення епістемологічної невпевненості, заперечення логоцентризму, недовіри до класичних моделей наративу, руйнування кордонів між елітарною та популярною культурами. Внутрішня реальність графічного роману заснована на запереченні естетики життєподібності. Фрагментарність, мозаїчна структура, спосіб репрезентації персонажів як мальованих, умовних, гротескно перебільшених є свідченням технології деконструкції, відмови від правдоподібності та слідуванню письменницьким ідейним інтенціям. Епістемологічний дискурс реалізму заснований на домінуванні пізнавальної функції мистецтва, настанові на достовірність у відображенні дійсності, суть якої у збереженні масштабів і пропорцій життєвих реалій і обставин, водночас графічний роман утрачає пізнавальну спрямованість, оскільки орієнтований на критику естетики життєподібності, заперечення авторського деміургізму і всевладдя, неканонічність. Жанрова деконструкція класики як культурного поля оцінюється як складний і різнорівневий процес, у якому не лише руйнуються кордони між високою та масовою культурами, але й відбувається методом відбору, руйнування логіки ієрархічності – оновлення та реактуалізація самої класики відповідно до сучасного контексту.