ХРОНОТОП МОСКВИ В ДРАМАТИЧНІЙ ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ» ТА ІСТОРИЧНОМУ РОМАНІ З. ТУЛУБ «ЛЮДОЛОВИ»

Анотація

У статті зроблено спробу порівняльного аналізу хронотопу Москви у творах двох українських письменниць – Лариси Петрівни Квітки-Косач (Леся Українка, 1871–1913) та Зінаїди Павлівни Тулуб (1890–1964).Проаналізовано їхнє бачення історії України, її місця у світовому контексті.Увагу зосереджено на часопросторі Москви у двох творах досліджуваних письменниць – драматичній поемі «Бояриня» (1910) та історичному романі «Людолови» (1934–1937). Москва як місто є епіцентром примусової асиміляції двох жіночих персонажів творів: українки Оксани, яка супроводжує свого чоловіка Степана, московського службовця українського походження, за часів Руїни (період з 1657 до 1687 року), і кримської татарки Медже, яка в Москві опиняється не з власної волі, а через трагічні події козацько-татарського протистояння кінця XVI – початку XVII століття. У Москві персонажі позбавляються спочатку національної ідентичності, а потім – і фізичного життя. У статті розглянуто такі етапи асиміляції, як-от: заборона носити національний одяг, відмова від побутових традицій, віри.Вважаємо, що всі змальовані етапи втрати національної ідентичності є проявами ґендерного насильства, об’єктом якого є жінки.Важливим також є звуження часопростору Москви до одного будинку, в якому здійснюються моральні та фізичні тортури над персонажами.Наприклад, у драматичній поемі «Бояриня» це або «світлиці», або «Степанів дім», чи «Терем».Світоглядному конфлікту «свій – чужий», «я – інший» належить центральне місце у двох творах. Дослідники творчості Лесі Українки аналізують його під час розгляду її драматичних творів. Такий самий конфлікт можна досліджувати й у романі «Людолови».Вважаємо за перспективне дослідження зображення трагічного впливу Московії на долю України через призму зображення руйнівної сили московського патріархального суспільства в українській літературі XX століття.