Мова. Література. Фольклор

ВІДЧУТТЯ СМАКУ В ПОЛЬСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ (ТЕМАТИЧНА ГРУПА «НАПОЇ»)

2024-03-18T16:39:25+02:00

У статті подано аналіз словникових дефініцій напоїв, вибраних із польських та українського словників, порівняльний аналіз асоціативного експерименту, проведеного нами з носіями польської мови, а також інформацію, що міститься в асоціативному словнику української мови. Ми також проаналізували корпуси української та польської мов, щоб побачити, які конотації, пов’язані зі смаком, з’являються в текстах. Вивчення смакового сприйняття здається неможливим без урахування ментальності та культурних уявлень. Асоціативні реакції на смаки неоднакові у різних людей і представників різних етнічних груп. Смакові відчуття гедоністичні, більш суб’єктивні і пов’язані з емоційним станом людини. До перцептивної лексики належать назви напоїв, які є невід’ємними компонентами мовної картини світу. Об’єктом нашого дослідження були назви 30 напоїв, як алкогольних, так і безалкогольних. Наведені у статті визначення напоїв взято з українських та польських словників. Показано, в яких визначеннях представлена перцептивна ознака смаку. Проаналізовано дані асоціативного експерименту (на прикладі напою кави), який проводився нами з носіями польської мови в університеті імені Адама Міцкевича в Познані. Асоціації з кавою порівнювали у носіїв української та польської мов. Результати експерименту (проведеного з україномовними респондентами) взято з асоціативного словника Світлани Мартінек. Аналіз словникових дефініцій показав, що, попри географічну та культурну близькість обох суспільств – польського й українського, наявні значні відмінності в лексикографічному визначенні назв напоїв. Лексикографи обох мов звертаються до різних явищ, властивих мовним образам світу. Українська візуалізація назв напоїв видається дещо багатшою за польську, в якій, однак, домінуючою семантичною ознакою назв напоїв є відчуття смаку. Вивчення способів вербалізації перцептивних ознак та їх місця у дефініціях лексем є важливим через антропоцентричну спрямованість сучасної лінгвістики.

АФІКСАЛЬНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ В АНГЛІЙСЬКОМОВНІЙ ТЕРМІНОСИСТЕМІ ІНФЕКТОЛОГІЇ

2024-03-18T16:39:37+02:00

Статтю присвячено дослідженню словотвірних особливостей англійських термінів галузі інфектології з подальшим виділенням продуктивних суфіксів, префіксів та моделей. Попри те, що дослідження інфекційних захворювань мають тривалу історію, інфектологія – галузь медицини, що займається діагностикою та лікуванням інфекційних хвороб, є молодою міждисциплінарною наукою, що активно почала розвиватися із середини ХІХ сторіччя. Утворення термінів в інфектології тісно пов’язане з динамікою загальносвітового розвитку цієї галузі та характеризується значним відсотком міжнародних слів та формантів. Однак спостерігаються також терміни, які утворюються шляхом уже наявних морфем, на основі певних моделей. Афіксальний спосіб творення є одним із ключових джерел поповнення фахових терміносистем англійської мови. 19,8% термінів від загального добору інфектології становлять похідні терміни. В доборі представлені суфіксальний, префіксальний та суфіксально-префіксальний способи утворення термінів в інфектології. Найпродуктивнішим способом утворення нових термінів є суфіксальний, який становить 12%. Активні суфікси терміносистеми інфектології: -algia, -ase, -ence, -iasis, -ing, -ion, -itis, -lysis, -osis. Префіксальний спосіб менш продуктивний ніж суфіксальний (3%), але представлений великим різноманіттям суфіксів. У дослідженні було виділено три групи активних префіксів: негативні префікси: dys-, an-; грецькі префікси із загальним значенням: aero-, auto-, bio-, macro-, mono-, hydro-, photo-, tachy-; грецькі суфікси, що позначають назви органу та тканини: aden-, myo-, hemo-, hist-, pyo-. Суфіксально-префіксальний спосіб (4%) характеризується широким спектром моделей. Найпродуктивнішими моделями стали негативні префікси: in-, de-, in- + суфікси -ia, -ation. Велика частина суфіксів та префіксів має грецьке чи латинське походження та часто закріплене термінологічне значення, що сприяє інтернаціоналізації термінів галузі інфектології та взаєморозумінню фахівців.

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ОЦІНКИ В СЛОВОСПОЛУЧЕННІ

2024-03-18T16:39:46+02:00

Статтю присвячено розгляду проблеми вираження оцінки у словосполученні у сучасній англійській мові. У сучасному мовознавстві проблеми номінації особливо актуальні і торкаються різних мовних одиниць – слова, словосполучення, речення, тексту, тобто в принципі всі форми мовної фіксації будь-якого факту або явища можуть кваліфікуватися як засоби номінації. Оцінність лежить в основі самого процесу номінації. Отже, оцінка – це сутність мовної презентації позамовної дійсності. У процесі еволюції мовної системи оцінка, проявляючись експліцитно, викристалізувалася в мовні одиниці – афікси, слова, словосполучення, окремі висловлювання. Словосполучення – це більш складний у структурному плані засіб вираження потенціалу оцінки. Аналіз фактичного матеріалу показав, що оцінка здебільшого реалізується словосполученнями зі структурними схемами Adj. + N (з варіантом Adj. + Adj. + N) та N of N. Це цілком закономірно, оскільки у семантичній структурі ад’єктивів семи оцінності трапляються частіше, ніж у семантичній структурі інших частин мови. Сама природа атрибутивних словосполучень із суб’єктивним компонентом у їх значенні, що вноситься означенням, сприяє прямому чи опосередкованому вираженню оцінки і ставлення суб’єкта (мовця). У словосполученнях вживаються предикати, що позначають концепти конкретної семантики. Як правило, це іменники, що відображають внутрішній світ людини, його повсякденне життя, поведінку, розумову й фізичну діяльність. Така лексика завжди містить сему оцінки у своїй семантичній структурі. Під час дослідження атрибутивних словосполучень привертає увагу той факт, що майже всі прикметники мають у своїй семантичній структурі оцінні семи, що забезпечує появу оцінки у словосполученні загалом. Словосполучення, побудовані за структурною схемою N of N, також беруть активну участь в актуалізації оцінки. Ці словосполучення мають невимірно більш важливу для оцінки якість: вони зберегли у семантичній структурі сліди колишніх контекстів свого вживання. Ступінь емоційності таких контекстів неоднакова, але й несуттєва для їх теперішнього вживання. Всі оцінні предикати, що беруть активну участь у творенні словосполучень, належать до найбільш вживаних лексичних пластів англійської мови. Оцінка найчастіше актуалізується через словосполучення, структурні схеми яких містять прикметники, що цілком закономірно, оскільки у семантичній структурі ад’єктивів семи оцінності трапляються частіше, ніж у семантичній структурі інших частин мови. Перспективним є дослідження функціювання оцінних словосполучень у публіцистичному та інших типах дискурсу.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ПРОСТИХ ДВОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ РОЗШИРЕНОЇ СТРУКТУРИ В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

2024-03-18T16:39:53+02:00

У пропонованій статті проаналізовано реалізацію елементарних простих двоскладних речень розширеної структури у сучасному поетичному дискурсі. Констатовано, що в поетичних творах представлені переважно три-, чотири- і п’ятикомпонентні конструкції, шестикомпонентні трапляються спорадично, а семи- й восьмикомпонентні поетичним творам майже не властиві. Виявлено, що речення, які мають трикомпонентні структурні схеми, трапляються найчастіше та реалізовані трьома семантичними варіантами – з валентно зумовленим керованим поширювачем присудка на позначення об’єктної, об’єктно-локативної й адресатної синтаксеми. Зафіксовано, що конструкції з поширювачем об’єктної однаковою мірою зреалізовані реченнями як із повним набором компонентів, так і з імплікованими компонентами, а конструкції з поширювачами об’єктно-локативної й адресатної семантики репрезентовані переважно реченнями з незаповненими позиціями цього поширювача. Натомість чотирикомпонентні конструкції вживані трохи рідше, але репрезентовані ширшим діапазоном семантичних варіантів – шістьома, що формовані, крім підмета й присудка: об’єктною та адресатною синтаксемами; об’єктною та інструментальною синтаксемами; об’єктно-локативними синтаксемами вихідної та кінцевої точки переміщення; об’єктною та об’єктно-локативною синтаксемами; інструментальною та об’єктно-локативною синтаксемами; об’єктними синтаксемами різної семантики. Спостережено, що конструкції з поширювачами об’єктної та адресатної, об’єктної та об’єктно-локативної семантики, двома поширювачами об’єктної семантики реалізовані переважно реченнями з усіма заповненими позиціями, а конструкції з поширювачами об’єктної та інструментальної, об’єктно-локативної семантики вихідної та кінцевої точки переміщення реалізовані частіше реченнями з незаповненою позицією одного з них. Конструкції з поширювачами інструментальної та об’єктно-локативної семантики вживані в поетичних текстах дуже рідко та репрезентовані реченнями з незаповненими позиціями обох поширювачів. Установлено, що п’ятикомпонентні конструкції в поетичних творах і кількісно, і якісно репрезентовані значно вужче – двома семантичними варіантами речень: з локативними синтаксемами вихідного пункту, кінцевого пункту та шляху руху та з об’єктною, адресатною й інструментальною синтаксемами. Зреалізовані вони структурами з частково незаповненими позиціями.

ХАРКІВСЬКИЙ РОМАНТИЗМ В АСПЕКТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ТВОРЕННЯ

2024-03-18T16:40:13+02:00

У статті порушено актуальну проблему співвідношення літератури й національного життя. Об’єктом вивчення є художні та наукові практики раннього українського романтизму. Особливу увагу приділено національному аспекту: пошуку конфігурації української ідентичності в непростих умовах бездержавності та імперського культурного домінування. В осмисленні раннього романтизму важливим моментом є його тісний зв’язок із науковим та системно організованим університетським середовищем, у якому було сформовано певний тип романтичних зацікавлень, заснований на поєднанні й погодженні дослідницьких і творчих інтересів. Саме такий комплекс дозволив харківським романтикам розгорнути поряд із літературною активну видавничу діяльність. Логічним кроком у романтичному самовираженні стала схильність до цензурування народних творів, що мотивувалася прагненням адаптувати народну спадщину до уявлень романтизму. Властиві романтизму ідеї свободи та індивідуалізму були використані харківськими вченими й поетами університетського кола для творчого обґрунтування понять національної свободи й національного характеру. У статті окремо розглянуто питання, що стосується осмислення й інтерпретації народного слова в романтичному дискурсі. Запропоновано гіпотезу щодо спорідненості між записами народних творів, які мають авторські інтерполяції, та художньою природою рольової романтичної поезії. Уточнено загальну образну картину раннього українського романтизму та її національну специфіку. Вказано на естетичну і психологічну залежність поетів-романтиків від усталених ролей народнопоетичного походження, а також на творчу інтерпретацію, функції і значення цих ролей в аспекті самопізнання й вироблення національної ідентичності. Визначено своєрідність використання певних історичних джерел та фактів у творчій діяльності поетів-харків’ян, з’ясовано особливості літературного осмислення козацького минулого та його залучення до романтичного міфу України. Враховано контакти українських романтиків із західними слов’янами, звернено увагу на сильні і слабкі сторони харківського романтизму, виявлені у процесі формування національного міфу.

АРХЕТИПИ, СЮЖЕТИ Й ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ В ПОЕЗІЇ ГАЛІ МАЗУРЕНКО

2024-03-18T16:40:15+02:00

Актуалізація архетипів, сюжетів і образів давньої української міфології притаманна багатьом поетам Празької школи, зокрема Галині Мазуренко, творчість якої стала непересічним явищем українського літературного процесу в еміграції. Нарівні зі Святим Письмом, античною міфологією і східною (насамперед буддистською) філософією українська міфологія стала однією з підвалин світогляду мисткині. Аналіз архетипів, сюжетів і образів давньої української міфології дає змогу цілісно й адекватно інтерпретувати її тексти, детальніше розкрити їх художню цінність, дослідити авторське новаторство письменниці. Тож методом міфокритичного (архетипного) аналізу, зокрема шляхом виокремлення міфологем – найменших одиниць змісту, які можуть відсилати до тексту давньої української міфології та стоять у сильній позиції в тексті, – досліджений доступний творчий доробок Галини Мазуренко, насамперед тексти «празького» періоду, які увійшли до збірок «Акварели» (1926), «Стежка» (1939), «Вогні» (1939) й «Снігоцвіти» (1941). У «лондонський» період творчості Г. Мазуренко актуалізація давньої української міфології є доволі рідкісною, тож її роль у текстах поетки слабне. В «Акварелах» Галина Мазуренко актуалізує українську демонологію в образах мавок, лісунів та інших мешканців лісу, тоді як у більш пізніх збірках, як-от «Стежка» і «Вогні», вона глибинно осмислює образи сонця й вогню, темряви, води (як помежів’я), Вирію (як простору, звідки ми приходимо у світ і куди повертаємось), а також архетип Великої Матері, реалізований в образах землі, яка дає життя і забирає, землі-годувальниці, безплідної землі й архетип смерті, яка приходить, аби визволити ліричну героїню з безвиході тощо. Усі вони стали однією з кількох підвалин, на які спирається художня картина світу поетки і художниці Галі Мазуренко.

РОМАН «ДОЦЯ» ТАМАРИ ГОРІХА ЗЕРНЯ: ЖАНРОВА МОДЕЛЬ, СИМВОЛІКА Й МІФОРИТУАЛЬНА ПАРАДИГМА

2024-03-18T16:40:30+02:00

У розмаїтті текстів про війну привертає увагу збільшення кількості творів, які актуалізують жіночий вимір життя в умовах воєнної реальності. Символічні проєкції, представлені в такій жанровій типології, передають симптоматику сучасності – «ґендерну еклектику» та «ґендерний розпад» (публічні лекції Т. Злобіної), тенденції, що фіксуються дослідженнями в міждисциплінарній перспективі як свідчення глобальної зміни соціокультурної й політичної моделі існування. Воєнні події, як у реальному, так і у фікційному вимірі, стають каталізаторами й маркерами численних диспозицій на різних рівнях людського життя. Війна також стала викликом для системи ґендерних моделей і суттєво змінила ґендерний дисплей українського суспільства. Роман «Доця» Тамари Горіха Зерня став літературним феноменом, який, не маніфестуючи таку проблематику безпосередньо й детально, усе ж масштабно відображає ґендерний контекст у зв’язку з іншими аспектами еволюції української національної ідентичності. Авторка роману використала свідчення реальних осіб, які стали прототипами героїв твору, власний досвід, що надало творові реалістичності й переконливості, отже, читач відчуває себе майже свідком і учасником подій. Одним із найцікавіших і найважливіших у межах проблематики дослідження роману є аспект міметичності, на якому в різних ракурсах наголошують літературознавці. Аспекти документальної основи, специфіки міметичності багато в чому визначають жанрову модальність роману і специфіку реалізації ґендерної проблематики. Очевидним є той факт, що авторка, використовуючи певні прийоми, позиціонує головну героїню, жінку як культурного героя, дії якого спрямовані на здобуття цінностей та боротьбу з хаосом, створення миру й гармонії, а в історичній традиції – це лідер, який надихає людей на прецедентні моральні вчинки, прагнення до ідеалу тощо. Отже, у статті представлено аналіз символічного модусу самоактуалізації протагоніста твору в контексті жанрової модальності твору й особливостей мімезису, систематизацію елементів міфопоетики роману, визначення специфіки відтворення ґендерного контексту.

ОЛЮДНЕННЯ ТА ОПРЕДМЕТНЕННЯ ЯК ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ТРАВМИ В РОМАНІ П. ЯЦЕНКА «МАГНЕТИЗМ»

2024-03-18T16:40:40+02:00

Стаття присвячена визначенню певних особливостей художньої репрезентації травми особистості та суспільства в романі сучасного українського письменника Петра Яценка «Магнетизм» (2020 р.). Йдеться про зображення жаху війни, болю втрати «малої батьківщини», психології окремої людини та картин українського суспільства 2014 р. У статті зазначається, що, хоча тема травми розглядається в різних аспектах, спільним є уявлення про травму як про чинник, джерело сильного болю (фізичного/душевного) особистості/суспільства, що позначається на світосприйнятті та впливає на спосіб існування. На підставі цього зроблено висновок щодо актуальності та перспектив таких студій у сучасному українському літературознавстві. Авторка статті здійснює спробу поглянути на тему травми крізь призму поетики, зосередившись на специфіці та функціях образних засобів, – олюдненні та опредметненні, використаних письменником для зображення війни, втрати рідного міста, звичного способу життя, близьких людей. Зазначається, що в центрі уваги автора роману «Магнетизм» – війна як загальна, колективна травма, її страшні наслідки, історії переселенців з Донецька: насамперед душевна травма дівчини Гайки, переживання якої є віддзеркаленням почуттів багатьох біженців. Проте героїня не є звичайною дівчиною, завдяки своїм магічним здібностям вона по-особливому сприймає все, що відбувається навколо. Дівчина здатна чути думки та розпізнавати почуття предметів. У такий спосіб здійснюється їхнє олюднення в романі. Олюднюються міста (Донецьк – поранена істота, що стікає кров’ю, Київ – «добрий дядечко», який проте може бути байдужим до «чужих»), зброя (снаряд, куля). Завдяки персоніфікації актуалізується міфопоетичний аспект роману. Опредметнені (уподібнені речам) образи людей сприяють зображенню феноменів, що стають чинниками травматичного досвіду: війни, байдужості чиновників до переселенців, тотальної довіри до ЗМІ та нетерпимості до інакомислячих. Оригінальна гра з художніми засобами в межах антиномії «живе» – «неживе», до якої вдається автор роману «Магнетизм», не лише створює особливу атмосферу, яка викликає асоціації з традиціями магічного реалізму, але і сприяє роздумам над важливими, актуальними питаннями.

МЕТАФІЗИЧНИЙ ДИСКУРС ПОЕМИ «ХРЕСТ» М. РУДЕНКА

2024-03-18T16:44:54+02:00

У статті розглянуто поему «Хрест» М. Руденка крізь призму філософії метафізики. В основу розвідки покладено телеологічну концепцію, котра передбачає наявність нематеріального первня в усіх явищах дійсності. Відповідність цієї онтологічної парадигми ідеалістичним поглядам письменника вможливила проведення комплексного аналізу художнього світу твору із залученням широкого спектра матеріалів філософсько-релігійного та інтермедіального змісту. Серед них – святі писання, праці Арістотеля, Платона, Т. Гоббса, М. Гайдеґґера, дослідження з природничих наук тощо. Апелюючи до виявлення й потрактування метафізичних рефлексів у естетичному й аксіологічному пластах універсуму поеми, розкрито авторське бачення подій Голодомору. З’ясовано, що його специфіка полягає у стереоскопічному погляді на трагедію Великого голоду крізь призму загальнолюдських і національних морально-етичних «дороговказів». Вони закодовані у психокосмі особистості та пригнічуються агресивними соціальними системами з метою контролю та псування людської натури. З урахуванням ціннісних орієнтирів М. Руденка витлумачено ключові ідейні рушії тексту, описано їх реалізацію через часопросторові й імагологічні «координати» поеми, задані висхідним вектором руху в межах еволюційного пошуку ліричного суб’єкта й центрального персонажа, які намагаються знайти відповідь на метафізичне питання в різних вимірах дійсності, де функція ситуативного рушія відводиться подіям Голодомору, котрі трактуються письменником як моторошна правда – противага догматичній ілюзії, нав’язаній народові чиновниками для підтримки тогочасної влади. На базі змістового аспекту визначено основні структурні обриси універсуму твору, котрі виявляються в його інтенціональній системі у формі автологічних і металогічних художніх засобів, а також розмаїтих наративних прийомів. У результаті дослідження встановлено роль філософії метафізики в організації мистецького світу «Хреста». Описано парадигму мислення й динаміку існування персонажів твору, їх взаємодію з елементами хронотопу. Висвітлено основні риси авторського ідіостилю в тексті, охарактеризовано місце поеми в доробку й життєвій драмі М. Руденка.

ЗАПОРІЖЖЯ ЯК АМБІВАЛЕНТНИЙ ЛАНДШАФТ У ТРЕВЕЛОЗІ Д. Н. ДАРЛІНГА «DING GOES TO RUSSIA»

2024-03-18T16:45:07+02:00

Стаття присвячується маловідомому твору американського карикатуриста Д.Н. Дарлінга «Дін їде до Росії», створеного на основі подорожі до СРСР у 1932 р. У фокусі дослідницької уваги є репрезентація простору нового міста – Запоріжжя. Тревелог становить цікавий приклад інтермедіальної взаємодії карикатури і вербального тексту. В контексті формування образу міста вагому роль відіграють також урбаністичні графічні замальовки. Метою представленої статті є визначення особливостей візії Запоріжжя та засобів їх художнього втілення американським подорожнім-карикатуристом Д. Дарлінгом. Для унаочнення своєрідності репрезентації топосу застосовується семіотичний метод аналізу вербального й візуального компонентів тексту. Теоретичною основою роботи є дослідження семіотики ландшафту, формування символічних структур, які впливають, зокрема, на пам’ять соціуму. Американський подорожній присвятив Запоріжжю значну увагу, окресливши різні його зони: індустріальні та побутово-повсякденні. У його баченні вони контрастують одна з одною. І якщо для ідеологічного дискурсу перша є центральною, а друга – периферійною, то для наратора, очевидно, навпаки, виходячи з його антропологічної зацікавленості. Відповідно, індустріальний ландшафт зображується безлюдним і знеособленим, а простір людського буття (церква, пляж) – експресивним, динамічним та неоднорідним. Спостерігається зміщення ціннісних акцентів з виробництва на побут і дозвілля, з греблі – на церкву на периферії нового міста, з чоловіка – на жінку. Дарлінг змінює стратегію візуальної репрезентації містянина. На відміну від більшості образів нової радянської людини з її рисами інтелектуальної та фізичної деградації, запорізькі робітники та робітниці зображуються міцними, зосередженими, усміхненими. Рефлексія амбівалентності образу міста як ідеологічного пролетарського топосу, так і простору з минулим, що звужується і нівелюється, інспірує переосмислення Запоріжжя в різних контекстах.

ЛІНГВОКРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИСЛІВ’ЇВ

2024-03-18T16:45:19+02:00

Прислів’я зазвичай тлумачаться як добре впізнавані, фіксовані текстові блоки з унікальним риторичним потенціалом. Прислів’я поєднують у собі риси лексеми, речення, словосполучення, тексту та цитати. Проте наукові розвідки засвідчують, що прислів’я є гнучкими, вони є частиною сучасної комунікації й використовуються у сучасному контексті та з новим значенням. Є багато способів термінологічно позначити явище варіювання прислів’їв, наприклад, антиприслів’я, зворотні прислів’я, креативні утворення, трансформовані прислів’я, сучасні прислів’я та нові прислів’я. Проведене дослідження також верифікує тезу того, що традиційні прислів’я мають тенденцію до різних варіацій, виступаючи інтегрованими конструкціями у статтях періодичних видань. Ми визначаємо прислів’я як комунікативні одиниці, невеликі тематичні тексти без заголовків, автономні мудрі сентенції, що відображають конденсацію народних спостережень. Тематика прислів’їв відображає різні сфери людського життя: здоров’я, природу, характер, родичів/сусідів, чиновників, начальників, народні сподівання, думки, закони, побутові звичаї. Це дослідження мало на меті дослідити лінгвістичну креативність прислів’їв, тож фокус нашої уваги був зосереджений на виявленні та класифікації їх структурних і семантичних змін. З цією метою проводилося формування корпусу ілюстративного матеріалу, який уміщує масив традиційних прислів’їв та їх трансформовані варіанти. Отримані результати підтвердили нашу гіпотезу про те, що прислів’я піддаються лінгвокреативності та часто з’являються в періодичних виданнях. Крім того, нами було схарактеризовано найчастіше уживані семантичні та структурні трансформації прислів’їв. Аналіз масиву даних засвідчив, що з точки зору структурних змін прислів’їв найбільш типовими є трансформації шляхом розширення традиційного прислів’я внаслідок додавання лексичних одиниць (75%) та розширення традиційного прислів’я за рахунок вставки лексичних одиниць (17%). Для порівняння, найменш поширеними виявилися випадки стягнення традиційного прислів’я шляхом скорочення (8%). Згідно з отриманими даними, найчастішою семантичною зміною в трансформованих прислів’ях є використання власної назви (23,5%), далі йде додавання семантичної групи або лексичних одиниць (19,8%), а потім – заперечення/ протиставлення (9,9%).

ПОГЛЯДИ ЮРІЯ ШЕВЕЛЬОВА НА МОВНУ СИТУАЦІЮ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ В КОНТЕКСТІ ЗМАГАНЬ ЗА МОВНЕ МИНУЛЕ

2024-03-18T16:45:26+02:00

У контексті російсько-української війни загострилося питання про право на мовну спадщину Київської Русі і про те, чи була тоді мовна єдність. У статті з посиланнями на науковий доробок Ю. Шевельова критично розглянуто твердження історика С. Громенка про тогочасну мовну ситуацію. Погляди С. Громенка на писемну мову зводяться до таких положень: були дві спільні літературні мови в Київській Русі, але ними майже не розмовляли; перша – давньоруська мова (історик вважає за точніший термін «давньокиївська книжна мова» чи навіть «київське койне»), друга мова – церковнослов’янська. Очевидно, С. Громенкові невідомі погляди Ю. Шевельова на цю проблему. Найдокладніше видатний славіст представив їх у полеміці з Б. Успенським. Ю. Шевельов скритикував насамперед позицію про диглосію в Київській Русі, але водночас піддав критиці й основні постулати російського мовознавства про єдність церковнослов’янської мови та єдність давньоруської мови. Також Ю. Шевельов першим застосував соціолінгвістичний критерій для характеристики мовної ситуації в Київській Русі. Ю. Шевельов зазначав, що в кожному тексті з тих часів церковнослов’янські й місцеві елементи змішуються. Перехід від церковнослов’янських елементів до місцевих можливий без особливих труднощів, тому що вони були частиною такої мовної системи, котра усвідомлювалася тоді як одна. Трактування мовної ситуації КР як одномовної дає відповідь на питання, чому не було перекладів з давньоруської мови церковнослов’янською мовою і навпаки: не роблять перекладів у межах однієї мови. Церковнослов’янські та місцеві елементи були складниками однієї літературної мови, подібно до того, як у сучасній англійській мові співіснують поряд елементи грецького, латинського, французького, англо-саксонського походження. Шевельовське трактування лінгвоситуації в Київській Русі не є популярним серед сучасних науковців в Україні. Але досі ніхто доказово не спростував такого бачення, і через це саме воно має бути поширеним у науковій, науково-популярній, навчальній літературі, а також в інформаційно-просвітницькій політиці нашої держави.