Мова. Література. Фольклор

УКРАЇНСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ІЗ СОМАТИЧНИМ КОМПОНЕНТОМ У КОРЕЙСЬКОМУ СУБТИТРУВАННІ: СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ

О. С. Аліменко — 2025-07-01

Статтю присвячено дослідженню особливостей перекладу українських фразеологізмів із соматичним компонентом у межах аудіовізуального перекладу на корейську мову, зокрема в процесі створення субтитрів.Актуальність дослідження зумовлена зростанням міжкультурної комунікації та потребою в адекватному відтворенні національно-культурних особливостей мови оригіналу під час перекладу. Сталі вирази із соматичним компонентом відіграють важливу роль в українській мовній картині світу, відображаючи світогляд, цінності та культурні традиції народу.Метою статті є висвітлення специфіки відтворення українських фразеологізмів із соматичним компонентом засобами корейської мови у створенні субтитрів до українських кінострічок. Матеріалом дослідження послужили українські художні фільми «Легенда Карпат» (2017) і «Довбуш» (2023) та їх субтитри корейською мовою. У роботі проаналізовано особливості українських сталих виразів із соматичним компонентом та їх комунікативну функцію, досліджено основні стратегії перекладу, а також визначено особливості адаптації фразеологізмів у корейській мові з огляду на культурні та мовні відмінності.Результати дослідження дозволяють стверджувати, що під час перекладу українських фразеологізмів із соматичним компонентом на корейську мову постає низка викликів, пов’язаних із культурно-специфічним сприйняттям людського тіла та образністю висловів. У багатьох випадках, за відсутності прямих ідеоматизованих відповідників, переклад потребує адаптації, заміни метафоричних образів або застосування описових стратегій для забезпечення адекватного розуміння корейськими глядачами. Ефективний переклад вимагає від перекладача глибокого розуміння культурних контекстів обох мов, креативного підходу та врахування прагматичних аспектів субтитрування. Стаття містить рекомендації щодо ефективного відтворення українських фразеологізмів із соматичним компонентом у корейському субтитровому перекладі.

ЦІЛІСНІ НАРОДНО-РОЗМОВНІ КОМПЛЕКСИ У «ФРАЗЕОЛОГІЧНОМУ СЛОВНИКУ ГОВІРОК НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ» В. ЧАБАНЕНКА

Н. О. Зубець — 2025-07-01

У статті розглянуто питання діалектної фразеології на прикладі нижньонаддніпрянських говірок. Джерелом фактичного матеріалу стала ґрунтовна розробка в галузі фразеографії південно-східного ареалу – диференційний «Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка, з якого вибрано традиційні контексти, що побутують у вигляді цілісних мовних формул і коротких текстів, вивчення яких є важливим для встановлення обсягів фразеології, а також соціо- та психолінгвістичних основ говіркової мовленнєвої виразності.Обґрунтовано введення таких одиниць до складу фразеологізмів на основі широкого розуміння та вибір терміна для їх позначення – «цілісні народно-розмовні комплекси». У результаті аналізу фактичного матеріалу встановлено прикметні риси фразеологізованих народно-розмовних комплексів: антропологічна спрямованість, тематичне багатство, виразне емоційно-експресивне забарвлення, динамічність, варіативність, легке запам’ятовування. Схарактеризовано відтворювані різними людьми у традиційних ситуаціях (застілля, проводи, свята, трудові будні тощо) мовні формули – напуття, вигукові та питально-риторичні звороти; діалогічні каламбури і дотепи; мінітексти, що складаються з одного чи двох-трьох пов’язаних речень, які можуть бути неповними, непоширеними, що мають змістову завершеність, містять інформацію міфологічного, філософського, релігійного, фольклорного характеру, властиву для Нижньої Наддніпрянщини, яка іноді завуальована й базується на фонових знаннях, досвіді мовців. Наголошено на важливості в епоху глобалізації, штучного інтелекту та цифрових технологій говіркових словників, які називають заповідниками народної мови, надійною схованкою рідного слова.

МУЛЬТИСЕМІОТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ В ТУРИСТИЧНІЙ РЕКЛАМІ: ДИСКУРСИВНИЙ ПІДХІД

Т. О. Козлова — 2025-07-01

У статті досліджується переконливий та експресивний потенціал мультисеміотичних засобів і стратегій у рекламному дискурсі туристичної сфери. Метою роботи є з’ясування того, як взаємодія вербальних і візуальних елементів сприяє ефективності рекламного повідомлення, апелюючи до емоцій, уяви, культурної обізнаності та поведінкових реакцій реципієнта. Туристична реклама як форма масової комунікації широко використовує комбінацію мовних засобів (оцінна лексика, імперативи, метафора, гіпербола, змішування кодів) та візуальних ресурсів (композиція, культурно марковані зображення тощо) для досягнення комунікативних цілей – привернення уваги, зацікавлення й мотивації до дії. У дослідженні використано методи мультимодального аналізу дискурсу з метою виявлення, як різні семіотичні модуси взаємодіють для побудови значення та впливу на цільову аудиторію. Особливу увагу приділено семіотичним принципам автентичності, економії та когезії, які забезпечують узгодженість вербальних і візуальних складників у межах цілісного рекламного повідомлення. На прикладі добірки рекламних матеріалів проаналізовано, як мовні та зображальні коди взаємодіють у досягненні персуазивного ефекту. Дослідження показує, що мультимодальність не лише збагачує комунікативну цінність реклами, а й сприяє формуванню глибшого зв’язку між продуктом, брендом і потенційним споживачем. Отримані результати можуть стати основою для подальших досліджень у сфері семіотики, рекламної лінгвістики та міжкультурної маркетингової комунікації.

ХРОМАТОНІМИ «ЧОРНИЙ» ТА «БІЛИЙ» У СЕМАНТИЦІ ПОЛЬСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

І. Л. Мацегора — 2025-07-01

У статті досліджено роль кольоропозначень «чорний» та «білий» у семантичній структурі фразеологізмів української та польської мов. За допомогою методів та прийомів порівняльного та компонентного аналізу були встановлені універсальні, типологічні та ідіоетнічні властивості компонентів семантичної структури паремій із колористичним складником.Натепер колір є об’єктом дослідження багатьох наук: лінгвістики, фізіології, психології, історії, етнології та інших, що можна пояснити важливістю цього феномену в житті людини. За допомогою кольору можна визначити настрій, емоції та навіть важливі події, що відбуваються в житті людини. Колір несе важливу інформацію окремо від мови, але, входячи до складу мовних одиниць, у тому числі стійких, цей компонент наділяється ще важливішою значющістю та набуває певної символіки.Кожен із кольорів несе в собі певне інформаційне навантаження. Можна стверджувати, що фразеологізми з колористичним компонентом дають можливість зрозуміти специфічність світовідчуття та світосприйняття певного народу. Фразеологізми є унікальним явищем кожної мови світу, оскільки в них закладено інформацію про позамовну дійсність, що дає можливість досить влучно та образно відображати матеріальне і духовне життя певного народу, передавати його дух та колорит. Дослідження назв кольорів посідає провідне місце в лінгвістичних зіставних студіях, оскільки колоративи являють собою значний пласт лексичного словника мови і активно використовуються в різних мовних словосполученнях.Результати проведеного дослідження засвідчили, що символіка чорного та білого кольорів в українській та польській фразеології має як певні збіги, так і відмінності. Семантичний аналіз цих хроматонімів у структурі відповідних одиниць говорить про більш широку кількісну палітру наявних компонентів значення кольoропозначення «чорний» саме в українських пареміях.Кольоропозначення «білий» за результатами порівняльного аналізу виявляє більш широкий складний та широкий спектр функціонування саме в польських фразеологічних одиницях. Це демонструє наявні моделі трансформації значень, які виявляються продуктивнішими саме в лексико-семантичній системі сучасної польської мови.

ОСНОВОПОЛОЖНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ КОМУНІКАЦІЇ В КОНТЕКСТІ АКСІОЛОГІЧНИХ ФЕНОМЕНІВ

Г. І. Приходько — 2025-07-01

Мовна комунікація, тобто спілкування між людьми в суспільстві, відбувається не шляхом поєднання окремих ізольованих, одиниць, а у формі цілісних висловлювань, починаючи реченням і закінчуючи текстом. Мовленнєва діяльність людини є органічною, невід’ємною частиною її загальної діяльності. Тому мовленнєві процеси мають вивчатися не ізольовано, а з урахуванням умов та ситуації перебігу мовлення.З’ясування мотивів робить внесок у розуміння конкретних інтенцій суб’єкта діяльності. Людина завжди повинна знати, що вона робить і навіщо. Механізми мовлення, властиві людині й використовувані нею, проводяться в дію самим мовцем. У теорії мовленнєвої діяльності процес творення й сприймання мовлення здійснюється з метою організації налагодження спілкування комунікантів. Предметом мовленнєвої діяльності є думка, яку розглядають як форму відображення дійсності.Мовленнєві дії й операції піддаються суворому соціальному контролю.Мовлення як вид людської діяльності постійно орієнтовано на виконання певного комунікативного завдання. Усяке мовленнєве спілкування, мовленнєва взаємодія протікає у формі обміну висловлюваннями, де мовець завжди враховує присутність співрозмовника і його оцінювальне сприйняття. Висловлювання, що актуалізує потенціал оцінки, розуміється як семантико-прагматичний тип, який не лише передає певний стан речей, але й виражає думку, почуття, ставлення мовця (суб’єкта) до зовнішнього світу, отже, дає можливість показати засоби зв’язку висловлювання із ситуацією та засоби опису останньої. Непрямі мовленнєві акти ґрунтуються на одному й тому механізмі непрямого вираження інтенції мовця, вони засновані на правилі імплікації: експліцитно маніфестується один зміст, а імпліцитно передається інший. Остаточне сприйняття висловлювання як цілком визначеного мовленнєвого акту в більшості випадків повинно спиратися на аналіз самого висловлювання, що репрезентує оцінний потенціал.

АНГЛІЙСЬКОМОВНА ТЕРМІНОЛОГІЯ РЕГЕНЕРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

О. М. Хавкіна — 2025-07-01

У статті здійснено комплексний лінгвістичний аналіз англійськомовної термінології сфери регенеративного землеробства, що активно розвивається в умовах глобалізації аграрного виробництва і зростання інтересу до сталих технологій. Вивчення терміносистеми регенеративного землеробства є важливим для формування національного аграрного дискурсу відповідно до міжнародних екологічних стандартів. У межах дослідження розглянуто терміноодиниці, що стосуються як загальних принципів регенеративного землеробства, так і окремих технологічних практик, зокрема технології no-till. Проаналізовано морфологічну структуру термінів, їх словотвірні моделі, семантичні особливості та функціонування у фаховому контексті. У проаналізованій термінології представлені прості, похідні, складні та складені терміноодиниці, проте провідне місце займають дво- та багатокомпонентні конструкції. Здійснено класифікацію термінів за моделями творення, особливу увагу приділено багатокомпонентним структурам. Описано основні стратегії перекладу англійськомовних термінів українською мовою: калькування, транскодування, використання функційних еквівалентів та описовий переклад; пояснено важливість комплексного підходу у виборі стратегій. Особливу увагу приділено специфіці перекладу багатокомпонентних і метафоричних термінів, що вимагає гнучкого застосування перекладацьких прийомів, з урахуванням норм української мови та галузевого контексту. Виокремлено труднощі, пов’язані з передачею термінів із високою семантичною насиченістю та новітніми словотвірними моделями. Підкреслено важливість розроблення двомовних термінологічних словників та уніфікації української терміносистеми регенеративного землеробства. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої стандартизації фахової лексики, вдосконалення перекладу аграрних текстів і підтримки міжнародної наукової комунікації в галузі сталого агровиробництва.

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПОДВІЙНИМИ ПРИСУДКАМИ З ДІЄСЛОВАМИ РУХУ І ЗМІНИ МІСЦЕПОЛОЖЕННЯ

Р. О. Христіанінова — 2025-07-01

У пропонованій статті проаналізовано семантико-синтаксичну структуру речень із подвійними присудками, формованими дієсловами руху і зміни місцеположення в просторі. Установлено, що речення з розгляданими подвійними присудками співвідносні з поліпропозиційними висловленнями, для яких характерне поєднання в тісний змістовий блок двох предикативних ознак – акціональної, вираженої першим компонентом, та квалітативної, передаваної другим компонентом.Виявлено, що в ролі першого компонента таких присудків зазвичай постають дієслова поступального руху, найуживанішими з-поміж яких є іти, ходити, бігти, бігати, повзати, повзти, текти, летіти, літати, плавати, пливти, їхати, вертатися, повертатися, рушати. Констатовано, що суб’єкт у реченнях із подвійними присудками, формованими дієсловами руху та зміни місцеположення, позначає переважно людей, рідше інших істот і лише подеколи неживі предмети, які можуть змінювати місцеположення в просторі, – транспортні засоби, рідини. Простежено, що другий компонент розгляданих подвійних присудків виражений переважно прикметниками в називному або орудному відмінку, рідше – іменниками в непрямих відмінках, синтаксично нерозкладними словосполученнями чи фразеологізмами. Він позначає різні тимчасові квалітативні ознаки, притаманні суб’єктові під час руху, які охоплюють: психічний (емоційний, інтелектуальний), фізіологійний та фізичний стан суб’єкта; черговість виконання дії суб’єктом із-поміж інших виконавців такої самої дії; розташування суб’єкта в певній системі; характеристику суб’єкта за соціальним станом та оточенням; наявність або відсутність певних деталей одягу, взуття; відчуття голоду, ситості, спраги; результати впливу на організм алкогольних напоїв або інших шкідливих речовин; особливості постави, вигляду, спричиненого впливом зовнішніх чинників тощо.

КЛЕРІХ’Ю В РАКУРСІ ТИТРОЛОГІЇ І ПЕРЕКЛАДУ

І. М. Шама — 2025-07-01

У статті надано спробу визначити ступінь обов’язковості заголовка клерих’ю та міру його впливу на канон жанру. Акцентовано на тих особливостях, які потенційно можуть бути важливими для передперекладацького аналізу оригіналу в силу того, що вони можуть створити деякі складнощі в майбутньому процесі відтворення клерих’ю українською мовою.Робиться висновок, що клерих’ю – жанр зі сталим каноном, одним із правил якого є або відсутність заголовку як такого, або так званий «нульовий персонажний заголовок», коли в назві стоїть перший рядок чотиривірша, який в класичному варіанті складається тільки з імені персонажа клерих’ю.Основна функція таких заголовків – імітувальна. Клерих’ю за своєю суттю – це псевдобіографії, а отже, будь-яка збірка чи антологія таких віршиків виглядає як біографічний словник. Включеннями є нонсенс-історії про видатних представників людства. За «іменними» назвами такі включення легко каталогізувати, тож вони й імітують словникові покажчики.Усі інші різновиди заголовків можуть призводити до розмивання меж жанру через : а) зайву алюзивність; б) введення додаткових проекцій на людей, які не є героями конкретної псевдобіографії; в) привнесення негативних конотацій (заборонено в клерих’ю). Заголовки в клерих’ю можуть породжувати жанровий зсув або навіть підміну жанру.Перекладачі не мають права (в силу вимог до адекватності цільового тексту) опускати заголовки, не відтворювати їх. Головна складність перекладу заголовків клерих’ю (якщо вони вже є присутні в оригінальній версії) полягає в тому, що є небезпека вийти за межі жанрового канону, привносячи в переклад елементи, які не властиві жанрово-стильовій домінанті вихідного тексту.

ВІЙНА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ КУЛЬТУРИ В ОПОВІДАННІ Ю. ІЛЮХИ «САНЯ»

Н. В. Горбач — 2025-07-01

Статтю присвячено аналізу оповідання сучасної української письменниці Ю. Ілюхи «Саня» з акцентуванням уваги на становищі людей, котрі постраждали від війни. Актуальність дослідження зумовлена потребою гуманізації українського суспільства, формування вітчизняної інклюзивної культури з огляду на збільшення чисельності представників уразливих категорій людей в умовах російської агресії проти України, важливою роллю художнього письменства в цих процесах. Під інклюзивною культурою в дослідженні мається на увазі поширення принципів толерантного ставлення до кожного члена суспільства, незалежно від його фізичного чи психоемоційного стану, місця проживання, матеріального становища, вроджених чи набутих рис зовнішності, а також гендерних, вікових, культурних, релігійних, поведінкових, мовних чи будь-яких інших ознак. В умовах повномасштабного вторгнення твір письменниці не лише не втратив начасності, але й набув нової гостроти.У статті зроблено огляд прозових творів авторки про війну, зокрема новел «Марш сепаратистки» та «Вона обирає життя», романів «Східний синдром» та «Зеро», книги «Мої жінки/My women». Наголошено на їх співзвучності з ідеями інклюзії через привернення уваги до військових і цивільних, які постраждали від війни, але залишаються невидимими для суспільства. Під час аналізу оповідання «Саня» увагу акцентовано на шляхах досягнення письменницею переконливого змалювання війни як гуманітарної трагедії, що завдає матеріальних збитків, позначається на психоемоційному та фізичному стані людей, впливає на їхні взаємини, породжує або поглиблює наявні соціальні проблеми тощо. Через історію головного героя та його бабусі, котрі залишаються жити поблизу зони розмежування, Ю. Ілюха порушує проблеми недостатності належної соціальної підтримки людей із прифронтових територій загалом і літніх осібно, відсутності паліативної допомоги для них, організованої евакуації, забезпечення молоді освітою та роботою тощо. Художня цінність оповідання «Саня» визначається тим, що воно може бути чинником формування співчутливого, толерантного ставлення до представників уразливих категорій, породжених війною.

ХРОНОФАНТАСТИЧНИЙ НАРАТИВ НАСТІЛЬНОЇ ГРИ T.I.M.E STORIES ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

М. О. Ільюченко — 2025-07-01

У статті досліджено хронофантастичний наратив настільної гри T.I.M.E Stories як форма літературно-філософського експерименту. У грі використовуються темпоральні конструкції та механіка відтворюваності для моделювання нелінійного сприйняття часу й осмислення меж між суб’єктивною пам’яттю, історією та реальністю. На відміну від традиційної наукової фантастики, де подорож у часі здебільшого виконує функцію сюжетного прийому, у T.I.M.E Stories час виступає ключовим структурним елементом, що впливає не лише на наратив, а й на саму взаємодію гравця з ігровим світом та його інтерпретаційні стратегії.Гру розглянуто крізь призму філософії часу та наративної теорії, з акцентом на те, як ігрові структури імітують, трансформують і проблематизують традиційні способи конструювання реальності.У статті стверджується, що T.I.M.E Stories репрезентує час як гібридну сутність: механічну (регульовану одиницями часу, що відлічують ігрові дії), емпіричну (сформовану рішеннями, пам’яттю й тактикою гравців) та міфологічну (представлену в ігровому лорі як символічна й хаотична сила, що виходить за межі раціонального осягнення).У центрі уваги – взаємодія спекулятивної вигадки, когнітивної участі та філософської рефлексії в дизайні гри. Розглядається, як механіки настільних ігор та багаторівневі наративи розширюють хронофантастичний дискурс, упроваджуючи нові часові логічні схеми та моделі інтерактивної оповіді. Замість зображення часу як сталого континууму або підконтрольного інструменту T.I.M.E Stories стимулює гравців до дослідження темпоральної невизначеності та суперечностей. У підсумку в статті висунуто тезу, що подібні ігри репрезентують нову форму наративу, в якій час функціонує не лише як сюжетна вісь, а й як засіб взаємодії, смислотворення та моделювання реальності.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРОВОЇ СТРУКТУРИ РОМАНУ О. ДЕ БАЛЬЗАКА «БАТЬКО ГОРІО» В ГРАФІЧНІЙ АДАПТАЦІЇ

Я. П. Кравченко — 2025-07-01

Статтю присвячено аналізу жанрових трансформацій класичної оповідної структури роману ХІХ ст. в сучасній графічній адаптації. На матеріалі зіставного аналізу роману О. де Бальзака «Батько Горіо» і його графічного втілення встановлюються особливості деконструкції сюжету, наративної організації, характерології, принципів моделювання дійсності в межах вербально-візуальної парадигми. Аналізуються способи графічного перекодування традиційних ознак реалістичної прози – соціального і психологічного детермінізму, аналітизму, об’єктивізму, типізації, універсалізму, авторського деміургізму. Характерні ознаки бальзаківського творчого методу – надмірна деталізація предметного світу, абсолютизація буденності, соціальний аналітизм, поліфонія, афористичність, полемічний пафос піддаються трансформаціям, що зумовлені нівелюванням головної соціально-культурної функції реалістичного письма – забезпечення правди життя. Досвід творення графічної версії роману Бальзака розглянуто в контексті прагнень сучасної культури віднайти шляхи переосмислення класики в дусі ігрових практик постмодернізму (нелінійності, інверсії, переміщення смислотвірного центру, сегментації). Вербально-візуальна парадигма графічного роману розглядається як свідчення епістемологічної невпевненості, заперечення логоцентризму, недовіри до класичних моделей наративу, руйнування кордонів між елітарною та популярною культурами. Внутрішня реальність графічного роману заснована на запереченні естетики життєподібності. Фрагментарність, мозаїчна структура, спосіб репрезентації персонажів як мальованих, умовних, гротескно перебільшених є свідченням технології деконструкції, відмови від правдоподібності та слідуванню письменницьким ідейним інтенціям. Епістемологічний дискурс реалізму заснований на домінуванні пізнавальної функції мистецтва, настанові на достовірність у відображенні дійсності, суть якої у збереженні масштабів і пропорцій життєвих реалій і обставин, водночас графічний роман утрачає пізнавальну спрямованість, оскільки орієнтований на критику естетики життєподібності, заперечення авторського деміургізму і всевладдя, неканонічність. Жанрова деконструкція класики як культурного поля оцінюється як складний і різнорівневий процес, у якому не лише руйнуються кордони між високою та масовою культурами, але й відбувається методом відбору, руйнування логіки ієрархічності – оновлення та реактуалізація самої класики відповідно до сучасного контексту.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ТА МЕДІАПРАКТИКИ В РОМАНІ МАРКА ЛІВІНА «КОСМОС, ПРИЙОМ»

Т. В. Михальчук — 2025-07-01

У статті здійснено спробу окреслити специфіку інтертекстуальних стратегій та медіапрактик у сучасній українській літературі для підлітків, які виникають під впливом нових способів збереження й передачі інформації та впливають на рецептивний потенціал тексту.На матеріалі роману для підлітків Марка Лівіна «Космос, прийом» окреслено розмаїття інтертекстуальних стратегій та медіапрактик, що представлені у творі на внутрішньотекстовому та зовнішньотекстовому рівнях. Схарактеризовано особливості конструювання образу головної персонажки Зоряни, наділеної значним читацьким досвідом: від емоційного сприйняття тексту до критичної інтерпретації.Проаналізовано, як читацький досвід та захоплення особистістю головного героя улюбленої книги впливає на формування ідентичності Зоряни та стимулює її до зацікавлення музикою.Окрему увагу зосереджено на авторських експериментах із комунікативним простором твору, який постає складною семіотичною системою, зокрема через уведення паратекстуальних елементів – QR-коду із саундреком до книги, рядків із пісні для епіграфу, гітарних акордів тощо. Ці та інші компоненти поглиблюють внутрішній конфлікт твору, змінюють емоційне забарвлення різних його частин, розширюють наративну структуру. Автор створює складну інтермедіальну модель, де літературний твір вступає в діалог з музикою та цифровими технологіями.У результаті з’ясовано, що інтертекстуальні стратегії та медіапрактики відіграють ключову роль у формуванні багаторівневої композиції твору.Читання зображено як центральна культурна практика, що розгалужується на інші форми культурного споживання та самовираження. Така модель відповідає запитам сучасного читача-підлітка, для якого взаємодія з різними медіа є невід’ємною частиною повсякденного досвіду. Перспективи подальших наукових пошуків вбачаємо у вивченні сучасної української літератури для дітей та юнацтва у світлі металітературної проблематики, а також дослідженні впливу цифрових технологій на розвиток і трансформацію літературних форм та на специфіку рецепції художніх творів. У царині соціології літератури продуктивним може стати проведення опитувань про те, чи можуть слугувати персонажі-читачі рольовими моделями для формування читацьких практик серед реальних читачів-підлітків.

ІНТЕРМЕДІАЛЬНІ ПРОЄКЦІЇ ПІСЕННИХ ВІДЕОКЛІПІВ (ГУРТ «VIVIENNE MORT», «ПТАШЕЧКА»)

І. Я. Павленко — 2025-07-01

У пропонованій статті розглянуто підходи до визначення інтермедіальності у вітчизняному та закордонному гуманітарному дискурсі, відзначено відмінності в потрактуванні характеру зв’язку між різними медіа у філології та мистецтвознавстві та окреслений детермінований характером досліджуваного матеріалу погляд авторів статті на характер зв’язку різних медіа в музичному відеокліпі. Мета статті: на матеріалі конкретного твору – відеокліпу групи «Vivienne Mort» «Пташечка» дослідити синергійні можливості поєднання кодів різних медій у процесі візуалізації пісні. Кліп як інтермедіальне явище оцінюється як цілісна система, що відрізняється від механічної суми її частин. Здійснений аналіз розвитку основних мотивів пісні в процесі її візуалізації дозволяє стверджувати, що поєднання можливостей різних медіа дає нову естетичну якість; синергія різних мистецтв не переформатовує первинний текст, не переповідає одне й теж мовами різних медіа, а творить нове художнє явище зі збереженням первинних сенсів, що були у словесному творі, переосмислює деякі з них та створює нові акценти. У відеокліпі музика та відео поглиблюють основні антитези віршів, їх експресію; відповідно до змісту пісні візуалізується зовнішнє мовчання ліричної героїні та водночас «озвучується» спів, якого «ніхто не чув»; мотив піснетворення в процесі візуалізації стає периферійним, а мотив самотності максимально розширюється, оскільки екстраполюється на інших персонажів відео, з одного боку, та на зміну хронотопу – з іншого. Експресія вербального віршованого постмодерністського твору поглиблюється та розширюється завдяки можливостям музичного ритму, тональності, пауз, зміни інструментів, особливостям співу, а візуалізація надає можливості створити зримий образ внутрішніх коливань і пошуків.Іконічна знакова система в синтезі з вербально-музичною поглиблює експресію твору та надає нових конотацій образності.

ХРОНОТОП МОСКВИ В ДРАМАТИЧНІЙ ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ» ТА ІСТОРИЧНОМУ РОМАНІ З. ТУЛУБ «ЛЮДОЛОВИ»

Г. М. Плетньова — 2025-07-01

У статті зроблено спробу порівняльного аналізу хронотопу Москви у творах двох українських письменниць – Лариси Петрівни Квітки-Косач (Леся Українка, 1871–1913) та Зінаїди Павлівни Тулуб (1890–1964).Проаналізовано їхнє бачення історії України, її місця у світовому контексті.Увагу зосереджено на часопросторі Москви у двох творах досліджуваних письменниць – драматичній поемі «Бояриня» (1910) та історичному романі «Людолови» (1934–1937). Москва як місто є епіцентром примусової асиміляції двох жіночих персонажів творів: українки Оксани, яка супроводжує свого чоловіка Степана, московського службовця українського походження, за часів Руїни (період з 1657 до 1687 року), і кримської татарки Медже, яка в Москві опиняється не з власної волі, а через трагічні події козацько-татарського протистояння кінця XVI – початку XVII століття. У Москві персонажі позбавляються спочатку національної ідентичності, а потім – і фізичного життя. У статті розглянуто такі етапи асиміляції, як-от: заборона носити національний одяг, відмова від побутових традицій, віри.Вважаємо, що всі змальовані етапи втрати національної ідентичності є проявами ґендерного насильства, об’єктом якого є жінки.Важливим також є звуження часопростору Москви до одного будинку, в якому здійснюються моральні та фізичні тортури над персонажами.Наприклад, у драматичній поемі «Бояриня» це або «світлиці», або «Степанів дім», чи «Терем».Світоглядному конфлікту «свій – чужий», «я – інший» належить центральне місце у двох творах. Дослідники творчості Лесі Українки аналізують його під час розгляду її драматичних творів. Такий самий конфлікт можна досліджувати й у романі «Людолови».Вважаємо за перспективне дослідження зображення трагічного впливу Московії на долю України через призму зображення руйнівної сили московського патріархального суспільства в українській літературі XX століття.

«ОЙ НА ГОРІ ТА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ» ЯК УЗІРЕЦЬ ВАРІАТИВНОСТІ ФОЛЬКЛОРУ

Л. М. Литвин — 2025-07-01

У статті досліджуються варіанти історичної пісні «Ой на горі та женці жнуть». Для цього залучено широке коло текстів, зібраних науковцями впродовж ХІХ – поч. ХХ ст., серед яких записи М. Максимовича, Марка Вовчка, Я. Головацького, Д. Яворницького, Б. Грінченка, П. Гнідича, С. Тобілевич, Г. Танцюри та ін. Окрему увагу звернено на пісню, перший рядок якої: «Гей на горі женці жнуть» зі збірки Д. Рудницького 1713 р.Наведено аргументи на користь визнання її варіантом названої пісні, а не першотекстом.Метою статті є аналіз варіантів пісні «Ой на горі та женці жнуть», установлення ядра та змінних частин, визначення чинників упливу на їх формування. Усі варіанти, незалежно від часу їх фіксування, вважаються рівноцінними. У межах сформованого ареалу визначається ядро тексту з головними ідейно-художніми ознаками (сталі компоненти) та змінні елементи. Пісня зберігає жанрову цілісність, відбиваючи події української історії, діяльність гетьманів, які називаються поіменно, та уславлює козацтво, долучившись до створення міфу про козацький характер. Разом із тим у варіантах пісні збережено стилістичні формули та постійні епітети. Суттєву особливість варіанту являє запис П. Гнідича, зроблений на Сумщині в 1915 році, у якому «козаки» змінено на «чумаки», що потягло за собою окремі зміни в сюжеті. Хоча в ХІХ ст. пісня фіксується на всіх територіях України, однак уже з поч. ХХ ст. фольклористи записують її варіанти переважно на Лівобережжі та Поділлі. Регіональні варіанти пісні зводяться до фонетичних діалектизмів. Виснувано, що на варіативність пісні «Ой на горі та женці жнуть» вплинули історичні події, які розділили українські території між двома країнами, соціальні чинники, зокрема регіональне поширення чумацького промислу, властивості народної історичної пам’яті, яка різною мірою актуалізує події давнини. Імпровізаційний характер народної творчості, серед іншого, спровокував наявність окремих лінгвістичних особливостей варіантів – переважно фонетичних діалектизмів.

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ТАТАРОВСЬКОЇ ОЛЕСІ ВАСИЛІВНИ «ДИСКУРС ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПОСТКОЛОНІАЛІЗМІ»

С. І. Терехова — 2025-07-01

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ТАТАРОВСЬКОЇ ОЛЕСІ ВАСИЛІВНИ «ДИСКУРС ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПОСТКОЛОНІАЛІЗМІ»