Журнал сучасної психології

РЕФЛЕКСИВНО-ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПОЗИТИВНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ В ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКУ

Р. М. Васютін — 2025-11-28

У статті досліджується рефлексивно-трансформаційний підхід як інноваційний метод управління позитивним потенціалом психологічної травми. Традиційно травму розглядають як деструктивний досвід, що асоціюється зі стражданням, емоційною дестабілізацією та довготривалими психологічними наслідками. Однак у статті підкреслюється її парадоксальна здатність бути не лише джерелом болю, а й каталізатором особистісного зростання, переорієнтації цінностей, посилення стійкості й розвитку емпатії. Центральний аргумент полягає в тому, що травма, осмислена та переінтерпретована, може трансформуватися із суто негативної події на конструктивний ресурс розвитку. Рефлексивно-трансформаційний підхід ґрунтується на процесі глибокої рефлексії травматичного досвіду. Рефлексія дає індивіду змогу дистанціюватися від звичних реакцій, критично переосмислити застарілі стратегії подолання й інтегрувати минуле в нову систему смислів. У такий спосіб травматичний досвід не заперечується й не стирається, а переосмислюється як частина ширшої життєвої історії, відкриваючи шлях до особистісної трансформації. Такий підхід позиціонує травму не лише як клінічну проблему, яку варто подолати, а як екзистенційний переломний момент, що за належної підтримки може стимулювати довготривалі позитивні зміни. Центральним елементом підходу є п’ятиетапна модель переосмислення, яка проводить індивіда через фази актуалізації, виснаження та дискредитації наявних стратегій, а далі – до формування нових інсайтів і закріплення трансформованих смислів. Модель доповнюється практичними методами, такими як рефлексивне консультування, яке забезпечує безпечне й структуроване середовище для саморефлексії, діалогічного дослідження та поступової трансформації. У статті також підкреслюється ключова роль професійної психологічної підтримки в цьому процесі. Добре організоване терапевтичне супроводження допомагає клієнтам трансформувати травму з джерела страждання на ресурс розвитку.

ВПЛИВ ТРАДИЦІЙНИХ І МУЛЬТИМЕДІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА НАВЧАЛЬНУ МОТИВАЦІЮ СТУДЕНТІВ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Ю. М. Вербицька — 2025-11-28

У статті проаналізовано вплив традиційних і мультимедійних методів навчання на рівень і структуру навчальної мотивації студентів юнацького віку. Здійснено теоретичний аналіз сучасних підходів до розуміння мотивації в освітньому процесі та класифікацій методів навчання. Узагальнено актуальні емпіричні напрацювання щодо ролі цифрового середовища у формуванні внутрішньої мотивації. Обґрунтовано доцільність використання мультимедійних технологій як засобу активізації пізнавальної діяльності, емоційного залучення та підвищення суб’єктивної значущості навчального матеріалу. Розроблено методичну модель емпіричного дослідження на основі інтегративного підходу, який включає когнітивний, емоційний, поведінковий, соціальний і методичний компоненти навчальної мотивації, з урахуванням положень теорії самовизначення. У дослідженні взяли участь студенти двох груп (N = 45) Українського державного університету імені М. Драгоманова, які навчалися за різними методичними підходами: традиційним та мультимедійним. Для збору даних застосовано авторську шкалу оцінювання навчальної мотивації. Отримані результати показали, що студенти мультимедійної групи продемонстрували статистично вищі показники за загальним рівнем мотивації, особливо за когнітивним, емоційним і методичним компонентами. Виявлено значущі міжгрупові відмінності, що свідчать про вищий рівень пізнавальної зацікавленості, емоційного комфорту й позитивного сприйняття організації навчального процесу серед студентів, які навчалися з використанням мультимедіа. Побудовано мотиваційні профілі обох груп і проаналізовано кореляційні зв’язки між компонентами мотивації. Установлено тісні внутрішні взаємозв’язки, що підтверджують цілісність мотиваційної структури. Запропоновано практичні рекомендації щодо впровадження мультимедійних технологій у викладання іноземних мов з урахуванням мотиваційного профілю студентів. Результати дослідження можуть бути використані для оптимізації методик викладання, розроблення мотиваційно орієнтованих навчальних курсів і підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі.

ДИНАМІКА ПРИВʼЯЗАНОСТІ В ПСИХОДРАМІ: ШЛЯХИ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗМІН ТА ІНТЕГРАЦІЇ ДОСВІДУ

М. І. Гречаник — 2025-11-28

У статті представлено теоретичний аналіз та обґрунтування імплементації основних положень теорії прив’язаності в застосування психодраматичних технік. Виділено окремий вплив концептуальних положень теорії прив’язаності – «безпечна база», внутрішні робочі моделі, емоційна регуляція та епістемічна довіра – на застосування психодраматичних технік. Їх інтеграція дає змогу пояснити, яким чином психодрама сприяє трансформації міжособистісних патернів, розвитку емоційної зрілості й формуванню безпечніших моделей прив’язаності в дорослому віці. Визначено еволюційні чинники, які впливають на становлення прив’язаності, – епігенетичні, відчуття безпеки та формування соціальних звʼязків. Проаналізовано епігенетичні чинники становлення прихильності – вплив материнського догляду й токсичного стресу на формування когнітивних структур мозку . Особливу увагу приділено епігенетичним модифікаціям і впливу стресу на прихильність. Здійснено аналіз основних чинників, які впливають на становлення прихильності: відчуття безпеки й формування соціальних зв’язків. Виокремлено п’ять механізмів психодрами в контексті формування моделей прив’язаності ключових процесів: обмін ролями, розширення рольового репертуару, дзеркало, дублювання та групова база безпеки. Обмін ролями забезпечує можливість інтегрувати альтернативну перспективу й посилює емпатійне розуміння. Розширення рольового репертуару сприяє розвитку нових моделей взаємодії та подоланню ригідності міжособистісних патернів. Механізм дзеркала відкриває клієнту можливість побачити себе очима інших і відновити автентичність. Дублювання дає змогу винести назовні приховані емоції й внутрішні конфлікти, тим самим полегшуючи їх інтеграцію. Нарешті, групова база безпеки створює умови для переживання коригувального емоційного досвіду та сприяє поступовому переходу до більш адаптивних моделей стосунків.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗГУРТОВАНОСТІ ДИТЯЧОЇ ФУТБОЛЬНОЇ КОМАНДИ

Н. О. Губа — 2025-11-28

Дослідження психологічних особливостей групової згуртованості, важливих у контексті емпіричного вивчення, ґрунтується на аналізі соціальних норм, емоційного клімату, послідовності й відданості спільним цілям, а також на індивідуально-особистісних ресурсах дітей – упевненості в собі, соціальній сміливості та здатності до конструктивної комунікації. Статтю присвячено аналізу результатів емпіричного дослідження згуртованості дитячих футбольних команд (n = 60; хлопці 2014 р. н.; три склади К1, К2, К3 по 20 осіб). Дослідження проведено на базі футбольної школи КП «СК «Металург Запоріжжя». Методичний комплекс включав соціометрію Дж. Морено, індекс групової згуртованості К. Сішора, шкалу явної тривожності для дітей (CMAS), опитувальник «Упевненість у собі» В. Ромека, методику «Незавершені речення» й стандартизоване спостереження. Респондентам пропонувалося оцінити міжособистісні вибори та взаємовибори, суб’єктивну згуртованість, рівень тривожності й показники впевненості в собі. Отримані результати показали таке: соціометрична активність у командах подібна (≈3 вибори), однак кількість взаємовиборів різниться (К2 – вища, К1 і К3 – нижча), що вказує на відмінності у взаємному прийнятті. Індекс згуртованості засвідчив переважання рівня вище за середній (48,33%), середній (31,67%) і мінімальну кількість низьких оцінок (3,33%). Більшість гравців продемонстрували нормальний рівень тривожності (61,67%), що відповідає емоційній стабільності й урівноваженості. Водночас 70% учасників мають недостатній рівень упевненості в собі, а соціальна сміливість знижена в 63,33%. Якісний аналіз незавершених речень і спостереження виявили високу цінність взаємоповаги, командної гри, дисципліни, готовності до діалогічного розв’язання конфліктів і засудження егоїзму й порушень правил. Загалом результати дослідження підтверджують, що згуртованість дитячих футбольних команд формується на основі позитивного емоційного клімату й узгоджених соціальних норм. Для її посилення необхідна цілеспрямована психологічна підтримка, спрямована на розвиток упевненості в собі, комунікативних навичок і взаємодовіри між гравцями. Це не лише підвищить ефективність спортивної діяльності, а й сприятиме гармонійному соціальному розвитку дітей.

ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ОСІБ ІЗ РІЗНИМИ ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ: АНАЛІЗ ТЕМПЕРАМЕНТУ, ТРИВОЖНОСТІ Й АГРЕСИВНОСТІ

О. Ю. Косьянова — 2025-11-28

У статті розглянуто взаємозв’язок індивідуально-типологічних особливостей особистості з рівнями тривожності й агресивності в контексті психологічного консультування. Проаналізовано сучасні дослідження впливу темпераменту на схильність до тривоги й агресії, узагальнено теоретичні підходи й емпіричні дані щодо кореляційних взаємозв’язків між властивостями темпераменту й емоційно-поведінковими проявами. Представлено результати емпіричного дослідження на вибірці із 41 респондента віком від 18 до 45 років, що підтверджують статистично значущі кореляції між провідними властивостями темпераменту (екстраверсією, нейротизмом, психотизмом за Айзенком), рівнем особистісної тривожності й показниками агресивності. Установлено, що нейротичність тісно пов’язана з високою тривожністю (r ≈ 0,68), а психотизм – із підвищеною агресивністю (r ≈ 0,56). Виявлено помірний позитивний зв’язок між рівнем тривожності й агресивності (r ≈ 0,36). Отримані дані свідчать, що особистості холеричного та меланхолійного типів більш схильні до проявів агресії й тривожності відповідно. На основі результатів дослідження розроблено диференційовані підходи до психологічного консультування клієнтів з різними типами темпераменту та рівнями емоційної реактивності. Для холериків рекомендовано методи контролю гніву, структуроване ведення сесій і тілесно-орієнтовану терапію; для меланхоліків – створення безпечної атмосфери, когнітивно-поведінкову терапію та релаксаційні техніки; для клієнтів із високою агресивністю – розвиток емпатії й навички ненасильницького спілкування. Підкреслено важливість урахування індивідуальних темпераментальних схильностей клієнта при виборі методів консультативної роботи для підвищення ефективності психологічної допомоги та досягнення позитивних результатів терапії. Подальші дослідження в цьому напрямі сприятимуть поглибленню розуміння ролі індивідуально-типологічних особливостей у психологічному консультуванні й підвищенню ефективності психологічної допомоги.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНО-ЦІННІСНОГО КОМПОНЕНТА СПРАВЕДЛИВОСТІ В МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Д. О. Матвєєв — 2025-11-28

У статті здійснено психологічний аналіз особливостей розвитку емоційно-ціннісного компонента справедливості в майбутніх юристів у процесі професійної підготовки. Визначено, що справедливість є ключовою професійною якістю юриста, яка інтегрує когнітивні, емоційні та поведінкові аспекти, проте саме емоційно-ціннісна складова відіграє провідну роль у формуванні моральних орієнтирів, совісті, емпатії й здатності діяти морально та відповідально. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на працях Дж. Роулза, Л. Кольберга, Дж. Реста, Д. Нарваез, а також українських дослідників І. Д. Беха, Л. В. Клочек, Р. В. Каламаж, В. І. Волошиної, які підкреслюють значення емоційної залученості та самоставлення у становленні моральності. Для емпіричного вивчення застосовано комплекс психодіагностичних методик: «Шкала совісності» (Р. Кеттел, модифікація Л. Клочек), «Шкала прийняття інших» (В. І. Волошиної) й «Тест-опитувальник самоставлення (ОСО)». У дослідженні взяли участь 118 студентів юридичних спеціальностей Центральноукраїнського державного університету імені В. Винниченка. Результати показали, що понад 60% респондентів демонструють високе дотримання моральних принципів, близько 80% негативно реагують на несправедливість, водночас майже дві третини здатні до неправдивої поведінки без зовнішніх ознак. У сфері міжособистісної взаємодії 45,8% студентів виявили толерантне ставлення до інших, тоді як понад 40% схильні до соціального песимізму. У структурі самоставлення зафіксовано переважно позитивну аутосимпатію й високий рівень самоінтересу, але також значну самокритичність і прагнення до внутрішніх змін. Узагальнені результати дають змогу зробити висновок про суперечливість емоційно-ціннісного профілю майбутніх юристів: з одного боку, достатньо сформовані моральні орієнтири та позитивне ставлення до себе, з іншого – проблеми з емпатією, прийняттям інших та автономністю. Показано необхідність цілеспрямованої психолого-педагогічної роботи в закладах вищої освіти для розвитку емоційно-ціннісної сфери студентів, зокрема через упровадження тренінгів з емпатії, курсів професійної етики, рефлексивних практик і програм психологічного супроводу.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ

Т. І. Мельничук — 2025-11-28

У статті досліджено психологічні особливості розвитку підприємницької компетентності молоді як інтегративного особистісного утворення, що формується на перетині мотиваційного, когнітивного, діяльнісного та рефлексивно-ціннісного компонентів. У межах дослідження запропоновано інтегративну технологію психологічного забезпечення розвитку підприємницької компетентності, яка включає цільовий компонент (орієнтований на розвиток готовності до підприємницької діяльності, самореалізації й інноваційного мислення) й інструментальний (методичний) компонент, що передбачає використання психологічних інструментів, спрямованих на формування внутрішньої мотивації, стресостійкості, адаптивності та навичок прийняття рішень в умовах невизначеності. Особливу увагу приділено розвитку компетенцій щодо генерації підприємницьких ідей як базової умови становлення підприємницького потенціалу особистості. Описано механізми психолого-педагогічного забезпечення розвитку підприємницької компетентності, які стимулюють креативність, інноваційність, уміння бачити можливості в середовищі й перетворювати їх на практичні ініціативи. Доведено, що ефективне забезпечення розвитку підприємницької компетентності можливе лише в умовах поєднання системної психологічної підтримки, освітнього фасилітаторства й формування соціального капіталу молоді. Серед учасників дослідження зафіксовано вищий за середній рівень підприємницької компетентності; у юнаків ця тенденція виражена значно сильніше. На основі аналізу українських і міжнародних підходів (EntreComp, OECD, Johannisson) окреслено основні напрями психологічного впливу на розвиток підприємницької компетентності як ресурсу самореалізації молодої особистості. Запропоновано практичні рекомендації щодо впровадження системної психологічної підтримки в межах освітніх інституцій. Матеріал буде корисним для практичних психологів, освітніх фасилітаторів, педагогів-інноваторів, фахівців молодіжної політики й науковців, які досліджують психологічні особливості проблеми розвитку підприємницької компетентності.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

Н. О. Мосол — 2025-11-28

У статті висвітлено прикладні аспекти психологічного супроводу розвитку комунікативних здібностей підлітків з особливими освітніми потребами (ООП). Підлітковий вік розглянуто як важливий етап становлення особистості, під час якого формуються основи комунікативної діяльності, самооцінка та соціальна ідентичність. Підкреслено, що для підлітків з ООП цей процес має специфічні риси, зумовлені поєднанням психофізіологічних, когнітивних та емоційно-вольових особливостей, що ускладнюють їхню інтеграцію в соціальне середовище. У зв’язку з цим обґрунтовано потребу в пошуку нових методів роботи, зокрема з використанням засобів мистецтва. Метою дослідження стало визначення ефективності розвитку комунікативних здібностей підлітків з ООП засобами мистецтва. У статті уточнено сутність поняття «комунікативні здібності» й розкрито особливості їх формування в підлітків з ООП, зокрема з порушеннями слуху. На базі спеціальної школи-інтернату апробовано програму, яка містить інтерактивні вправи, арт-терапевтичні техніки (малювання, створення мандал), театралізовані завдання й ігрові прийоми. Особливу увагу приділено використанню ігрового помічника «Коняки Обіймаки», який сприяв розвитку емоційної виразності, здатності розпізнавати почуття інших і налагоджувати невимушену комунікацію. Заняття проводилися в груповій формі, що забезпечило безпечне й емоційно насичене середовище для взаємодії. Аналіз результатів підтвердив позитивну динаміку в розвитку комунікативних здібностей підлітків експериментальної групи. Використання засобів мистецтва було ефективним у підвищенні мотивації до спілкування, зниженні емоційного напруження, розвитку емпатії та сприяло створенню умов для успішної соціалізації підлітків з ООП. Отримані результати можуть бути корисними для батьків дітей з ООП і використані в практичній діяльності психологів, педагогів, соціальних працівників з метою розвитку комунікативних здібностей і соціальної адаптації підлітків з особливими освітніми потребами.

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ ПРОЦЕСУ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

І. С. Обискалов — 2025-11-28

У статті висвітлено результати емпіричного дослідження рівня розвитку процесу ухвалення рішень у юнацькому віці. Вивчення особливостей становлення досліджуваних здібностей і властивостей особистості залежно від віку дало можливість простежити специфіку динаміки їхнього розвитку. Установлено, що творчість, наполегливість і рішучість особистості мають стрибкоподібний характер формування. Найбільш виражене підвищення спостерігається в 19–20 років, що пояснюється новоутвореннями пізнього юнацького віку та переходом до якісно нового рівня самосвідомості й активності. Після цього зазначені властивості набувають або більш рівномірного поступального розвитку, або знову демонструють нерівномірний, стрибкоподібний характер (особливо це стосується наполегливості, яка є важливим компонентом особистісної зрілості). Установлено, що інші показники процесу ухвалення рішень відзначаються поступовим зростанням. Так, здатність формулювати мету й завдання діяльності, а також уміння адекватно сприймати й оцінювати проблемну ситуацію характеризуються лінійною динамікою розвитку в межах усього досліджуваного вікового періоду (17–23 роки). Це свідчить про поступове вдосконалення когнітивних механізмів, розширення досвіду та зміцнення навичок саморегуляції. Виявлено, що здатність порівнювати варіанти й визначати оптимальний рівень демонструє помітне зростання у 18 років, проте надалі залишається на відносно стабільному рівні, не виявляючи подальших тенденцій до підвищення. Отримано результати дослідження особливостей розвитку процесу ухвалення рішень у юнаків, які зафіксували «стрибок» у його розвитку в межах 19–20 років. Це підтвердило положення низки українських дослідників щодо новоутворень пізнього юнацького віку, які полягають у розширенні спектру рішень, які необхідно ухвалювати юнакам, підвищенні їхньої значущості та якісно новому змістовому наповненні. Охарактеризовано перспективи дослідження способів підвищення ефективності ухвалення рішень, які полягають у вивченні чинників ухвалення рішень і розробленні й апробації програм, які передбачають систематичний вплив, для нарощування фактичної бази результатів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТА ДИНАМІКИ ЕМОЦІЙНО- ОЦІННОГО КОМПОНЕНТА ОБРАЗУ «Я-ПРОФЕСІЙНИЙ» СТУДЕНТІВ АВІАЦІЙНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

М. В. Патруль — 2025-11-28

У статті представлено результати дослідження психологічних особливостей прояву та динаміки емоційно-оцінного структурного компонента образу «Я-професійний» у студентів авіаційних спеціальностей. Актуальність дослідження зумовлена нагальною потребою в підготовці висококваліфікованих, відповідальних і надійних фахівців, здатних ефективно діяти в умовах динамічних змін сучасного суспільства й зростання вимог до професійної компетентності, і недостатнім вивченням особливостей формування психологічних характеристик, що впливають на процес становлення кваліфікованого фахівця. Узагальнено результати теоретичного аналізу дослідження змісту й структурних компонентів образу «Я-професійний» і виокремлено змістовно-структурні компоненти образу «Я-професійного» в студентів авіаційних спеціальностей: когнітивний (образ «Я-фахівець у галузі авіації»), емоційно-оцінний (професійна самооцінка) і поведінковий (саморегуляція в професійній сфері). Дослідження реалізовувалося за допомогою психодіагностичного інструментарію, який допоміг оцінити змістові й структурні характеристики критеріїв і показників емоційно-оцінного структурного компонента образу «Я-професійний» у студентів авіаційних спеціальностей. Проаналізовано рівень професійної самооцінки, рівень домагань, емоційну врівноваженість і самоповагу майбутніх авіафахівців і виявлено динаміку цих показників у процесі професійного становлення. Результати дослідження показали, що емоційно-оцінний компонент сформований на середньому рівні з індивідуальними відмінностями за окремими характеристиками. Виявлено позитивну динаміку показників самоповаги й аутосимпатії, що свідчить про зростання впевненості у власних силах і стабільності емоційного стану. Водночас частина студентів продемонстрували завищену самооцінку та нереалістичний рівень домагань, що свідчить про потенційну невідповідність між професійними очікуваннями й реальними можливостями, указує на недостатню інтегрованість професійної ідентичності. Отримані результати підкреслюють важливість розвитку емоційно-оцінного компонента образу «Я-професійний» у студентів авіаційних спеціальностей для забезпечення ефективної професійної діяльності в умовах підвищеної відповідальності та стресогенності авіаційної галузі.

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РОЛІ В КОМАНДІ ЯК ВАЖЛИВА ДЕТЕРМІНАНТА ЕФЕКТИВНОЇ КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

А. І. Савченко — 2025-11-28

У статті представлено результати теоретичного аналізу процесу прийняття особистістю власної ролі в команді. Актуальність дослідження зумовлена тим, що в сучасному світі, де пандемії, цифрова трансформація та глобалізація змінили характер роботи, робочі команди стають усе більш розподіленими й мультикультурними, що ускладнює взаєморозуміння та знижує загальну ефективність. Відсутність чіткого розуміння й самого процесу прийняття ролі та його впливу на загальну ефективність командної роботи призводить до конфліктів, зниження мотивації та втрати продуктивності. У роботі розглянуто різні підходи до вивчення процесу прийняття власної ролі в команді, подано визначення конструкту «прийняття ролі» як динамічного когнітивного процесу, спрямованого на формування в певної моделі поведінки, що є результатом усвідомленого осмислення обов’язків і сфер відповідальності в команді. Виокремлено основні зовнішні й внутрішні чинники ефективного прийняття ролі. Серед внутрішніх чинників визначено очікування відносно власної ролі, очікування інших учасників групи щодо виконавця ролі; сформована модель поведінки, що забезпечують виконання ролі. Визначено основні характеристики процесу прийняття командної ролі: когнітивна природа, динамічний характер, тривалість, усвідомлений характер, залежність від зовнішніх і внутрішніх чинників, міцний зв’язок із результативністю, груповою ефективністю тощо. Точне визначення терміна «прийняття ролі» виявиться корисним для коучів, керівників, психологів та інших експертів, зайнятих роботою з груповими колективами, адже забезпечить глибоке розуміння причин появи конфліктів ролей, порушень колективних правил та ускладнень у взаємодії всередині команди. Виходячи з такого ясного розуміння сутності поняття «прийняття ролі», стане можливим створення психологічних заходів, орієнтованих на посилення мотивації, адаптації й рівня задоволеності членів колективу, що, у свою чергу, сприятиме успішному досягненню спільних цілей групи. Ці знання допоможуть розробити оцінку та прогноз поведінки в членів команди, покращить їхню групову адаптацію, динаміку й клімат у команді.

ВИВЧЕННЯ СУЧАСНОЇ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНИХ РЕСУРСІВ

Н. В. Слободяник — 2025-11-28

Стаття присвячена теоретичному аналізу категорії особистісних ресурсів – неспецифічних індивідуальних психологічних змінних, пов’язаних із успішним здійсненням діяльності й психологічним благополуччям. Під терміном «ресурси» розуміються засоби, наявність і достатність яких сприяє досягненню мети й підтримці благополуччя, а відсутність чи недостатність – ускладнює. З опорою на теорію ресурсів (S. Hobfoll) авторка пропонує класифікацію ресурсних змінних за видом і за функцією, а також коротко розглядаються ті ресурси, позитивні ефекти яких найбільш докладно вивчені в емпіричних дослідженнях (життєстійкість, резилієнтність, оптимізм, самооцінка, самоефективність, толерантність до невизначеності). У статті подано критичний аналіз деяких популярних у психології інтегральних концепцій особистісних ресурсів (базова самооцінка, компетентність саморегуляції, психологічний капітал). Зазначено, що про важливість особистісних ресурсів під час розгляду ресурсної системи індивіда свідчать численні емпіричні дані. Виокремлено низку нерозв’язаних проблем у цій галузі (невизначеність «об’єкта» дії особистісних ресурсів і критеріїв їх ефективності, проблема загальних і специфічних функцій особистісних ресурсів, проблема структури й системної організації особистісних ресурсів, проблема стабільності й мінливості особистісних ресурсів, проблема індивідуальних і середовищних чинників і механізмів, що лежать в основі їх динаміки та їх ефективного використання в діяльності) і пропонуються методологічні можливості побудови досліджень, спрямовані на розв’язання цих проблем. За підсумками огляду констатовано необхідність розроблення узагальнених теоретичних концепцій, які мають зняти сучасні протиріччя, і навіть необхідність проведення більш систематичних емпіричних досліджень особистісних ресурсів, вивчати ефекти не окремих змінних, а їх груп з урахуванням ситуативних умов. Отримані результати відкривають низку перспективних напрямів для майбутніх досліджень особистісних ресурсів у педагогічній психології та психології особистості.

РОЛЬ СТОСУНКІВ У ВІДЧУТТІ БЕЗПОРАДНОСТІ Й СУМНОГО НАСТРОЮ УКРАЇНЦІВ У ЧАС ВІЙНИ

І. І. Сняданко — 2025-11-28

У статті представлено результати дослідження партнерських стосунків громадян України, їхнього настрою та відчуття безпорадності в час війни. Дослідження відчуття безпорадності й сумного настрою є важливим зрізом у дослідженні загального стану населення в час війни, адже можуть впливати на соціально-економічну та соціально-політичну поведінку людей, взаємодію з оточуючими, особливо з рідними людьми, формувати ті чи інші очікування, ставити цілі й відчувати спроможність їх досягати тощо. Здійснено аналіз партнерських стосунків, зокрема представлені результати щодо відчуття безпорадності й сумного настрою досліджуваних, які перебувають або не перебувають у стосунках. Проаналізовано такі показники, як стать, вік, задоволеність стосунками досліджуваних за різним рівнем відчуття безпорадності й сумного настрою. Формування добрих стосунків з партнером є важливою умовою для відчуття психологічного благополуччя, захисту від зовнішніх негативних соціально-економічних впливів, дає можливість відчути підтримку та захист. Відчуття захищеності й психологічного благополуччя в умовах невизначеності, у яких зараз перебувають громадяни України, є важливою умовою для подолання відчуття безпорадності й сумного настрою. У статті представлено результати, які показують, що жінки частіше піддаються впливу сумного настрою, ніж чоловіки. Також жінки частіше відчувають себе безпорадними, ніж чоловіки. Важливо зазначити, що жінкам простіше говорити про свої емоції та відчуття безпорадності, ніж чоловікам, що може бути зумовлено гендерними стереотипами у вихованні. Досліджувані, які перебувають у стосунках, менше відчувають себе безпорадними, ніж досліджувані, які не перебувають у стосунках. Важливо зазначити, що значна частина досліджуваних, які не мають партнера, є або дуже молоді, тому ще не мають партнера, або це досліджувані пенсійного віку, які вже не мають партнера.

ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЯК ВИД ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ОСВІТІ

В. В. Федько — 2025-11-28

У статті розглянуто експертну діяльність в освітній сфері як один із видів професійної діяльності. Збільшення різноманітних експертних заходів у сфері освіти вимагає підготовки фахівців, здатних професійно проводити експертизу в освіті на основі досліджень та обліку результатів практичної діяльності. Удосконалення контрольно-аналітичної (експертної) діяльності у сфері освіти з метою прийняття найважливіших стратегічних інноваційних рішень на цей час неможливе без кваліфікованих висновків або думок фахівців (експертів). Наголошується, що стосовно професійної діяльності особливе значення має підготовка фахівців для психологічної експертиза освіти. Різноманітність актуальних завдань, які мають нині вирішувати експерти-психологи, висуває вимогу професійного знання, оволодіння особливостями, нюансами сучасної експертизи, зокрема експертизи психологічних властивостей і станів, характеристик психічних процесів, різних видів діяльності індивідів та груп. Зазначається, що саме особистість є основою психологічної експертизи як особливого виду професійної діяльності психолога, спрямованої на кваліфіковану оцінку умов, засобів, способів, форм, напрямів і результатів її розвитку, можливості досягнення нею соціально-психологічного благополуччя. Експертна діяльність психолога в освіті розглядається як особливий вид експертно-аналітичної діяльності, для здійснення якої потрібні спеціальні знання про об’єкт і предмет експертизи та професійні вміння з проєктування, аналізу, оцінки, контролю й управління. Результатом цієї діяльності є подання мотивованого висновку. Об’єктом психологічної експертизи в освіті є навчальне заняття, освітня програма, педагогічна робота, освітня діяльність. Експертиза освітнього процесу передбачає експертизу освітніх проєктів і програм; педагогічної діяльності; експериментальної діяльності; інноваційної діяльності. Підкреслюється, що за експертом залишається право самостійного вибору прийомів, засобів, процедур проведення експертизи. Особи, які професійно займаються експертною діяльністю в галузі освіти, повинні володіти методологічними засадами експертизи.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПРОАКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СИТУАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

С. О. Хілько — 2025-11-28

Статтю присвячено теоретичному аналізу дослідження психологічних особливостей прояву проактивності особистості в умовах ситуаційної невизначеності. Теоретико-концептуальну основу дослідження становлять напрацювання з проблематики проактивності особистості та проактивного стилю ухвалення рішень, ситуаційної невизначеності, толерантності/інтолерантності до ситуаційної невизначеності, а також копінг-стратегій подолання невизначеності. У статті проактивність розглядається як здатність свідомо ініціювати необхідні дії, керуючись власними цінностями й життєвими цілями, а також проявляти відповідальність за вплив на зміни в навколишньому середовищі та власному житті. З’ясовано, що джерелом невизначеності є не лише обмеженість фактів чи даних, а й наявність множинних інтерпретацій. У психологічному вимірі невизначеність тісно пов’язана з новизною, складністю, суперечливістю, неоднозначністю, ризиком. Дослідження висвітлює принципово різні виміри невизначеності: об’єктивний і суб’єктивний. Перший пов’язаний з непередбачуваністю майбутнього, другий – із браком знань про поточний стан речей. Установлено, що ситуаційна невизначеність завжди пов’язана з конкретною подією та емоційною реакцією на неї у вигляді занепокоєння, тому запропоновано розглядати ставлення до неї через конструкти толерантності/інтолерантності. На основі теоретичного аналізу дослідження розроблено п’ятикомпонентний структурний підхід до прояву проактивності особистості в умовах ситуаційної невизначеності, що включає когнітивний, емоційно-регулятивний, мотиваційний, поведінковий, ціннісно-смисловий, кожен із яких відображає специфічні способи сприйняття, оцінки, емоційного реагування, цілеспрямованих дій і смислового осмислення невизначених ситуацій. Стаття наголошує, що прояв проактивності в умовах ситуаційної невизначеності є способом мобілізації та цілеспрямованого використання психологічних ресурсів особистості, що дає змогу ефективно передбачати можливі зміни, ініціювати дії, адаптуватися до нестабільних умов і перетворювати невизначені ситуації на можливості для розвитку й самореалізації.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ЗГУРТОВАНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ: СПРОБА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ

О. Г. Цукур — 2025-11-28

У статті феномен соціальної згуртованості розглянуто як ключова соціально-психологічна умова забезпечення єдності суспільства у воєнний і повоєнний час. Наголошується, що згуртованість не є статичним утворенням, а являє собою динамічний процес, у якому взаємодіють мотиви, цінності й дії всіх членів суспільства в конкретному соціальному контексті. Підкреслюється, що саме ця динаміка визначає здатність спільноти до саморегуляції, самозбереження й розвитку. Виокремлено передумови соціальної єдності, серед яких – розбудова дієвих інститутів громадянського суспільства, мінімізація соціальної ізоляції й дезінтеграції, формування спільного бачення майбутнього країни, розвиток довіри та партнерських відносин на всіх рівнях соціальної взаємодії. Досліджено роль цінностей, які не лише об’єднують громадян на рівні світоглядних орієнтирів, а й забезпечують сталість і моральну витривалість спільноти. Виокремлено сім форм соціальної згуртованості: єднання на основі спільних емоцій і потреб (афективно-потребова), єднання на основі спільних дій, що перетворюють дійсність, єднання на основі спільних цінностей, єднання на основі спільних емоцій, потреб і дій, єднання на основі спільних емоцій, потреб і цінностей, єднання на основі спільних цінностей і дій, єднання на основі спільних дій, цінностей, потреб, емоцій (інтегративна форма, що поєднує всі ключові компоненти). Розроблено критерії їх розрізнення, визначено міру включеності, сталість та силу впливу на соціальні процеси. Зроблено висновок, що інтегративна згуртованість є найстійкішою та найадаптивнішою. Вона охоплює всі рівні – емоційний, потребовий, ціннісний і діяльнісний. Саме ця модель формує феномен колективної суб’єктності, де суспільство здатне виступати єдиним цілим, підтримуючи себе як у кризовій, так і у відновлювальній фазі. Інтегративна форма згуртованості не зводиться до окремих показників, а формується як складна багаторівнева взаємодія, що підтримує здатність суспільства до мобілізації, витримки й відновлення. Перспективи подальшого дослідження полягають в емпіричному вивченні запропонованих форм соціальної згуртованості суспільства: ціннісного («згуртованість через спільність уявлень, переконань, поглядів») і діяльнісного («згуртованість через дію») аспектів.

МЕХАНІЗМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОГНІТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ САНОГЕННОГО МИСЛЕННЯ

Х. Б. Цьомик — 2025-11-28

У статті розглядається феномен саногенного мислення як ключового чинника збереження й відновлення психічного здоров’я особистості в умовах сучасних соціокультурних і політичних викликів, зокрема війни в Україні. Підкреслюється, що тривала дія стресових факторів, інформаційне перевантаження та невизначеність майбутнього призводять до появи когнітивних деформацій і патогенних механізмів мислення, які знижують адаптивність та ускладнюють ефективне функціонування людини. У цьому контексті особливого значення набуває трансформація когнітивної діяльності через розвиток саногенного мислення, орієнтованого на конструктивне переосмислення негативного досвіду, зменшення дії деструктивних емоцій і формування позитивних смислів. Здійснено теоретичний аналіз специфіки механізмів патогенного та саногенного мислення. Виокремлено їх ключові ознаки: румінацію, катастрофізацію, когнітивні спотворення й неефективні стратегії емоційної регуляції як прояви патогенного способу мислення. На противагу їм, саногенне мислення розглядається як інтегративна система, що включає рефлексивний, аналітичний, емоційно-регулятивний, конструктивно-креативний, ціннісно-смисловий і соціально-комунікативний компоненти. Окрему увагу приділено аналізу механізмів активізації саногенного мислення: рефлексивній усвідомленості, когнітивному розототожненню, когнітивній реструктуризації, розвитку емоційної компетентності, активації ресурсних станів і розширенню перспективи. Показано, що їх цілеспрямоване застосування сприяє трансформації дисфункціональних когнітивних патернів у більш адаптивні й конструктивні. Практичний аспект статті висвітлює можливості використання методів саногенної рефлексії, когнітивно-поведінкових технік, практик усвідомленості, наративних підходів, методів емоційної саморегуляції та групових форм роботи. Наголошується, що комплексне впровадження цих методів дає змогу досягти стійких позитивних змін у когнітивній сфері, підвищити рівень стресостійкості й забезпечити гармонізацію внутрішнього світу особистості.

ДИНАМІКА ПСИХОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ ЯК ОСНОВА ЖИТТЄСТІЙКОСТІ Й ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

О. А. Чиханцова — 2025-11-28

У статті розглядається проблема динаміки психологічних ресурсів як основи життєстійкості й особистісного розвитку. Актуальність дослідження зумовлена глобальними викликами та постійними змінами, які створюють нові вимоги до адаптації й самореалізації особистості. Особливу увагу приділено українському контексту, де трансформаційні процеси тісно пов’язані з воєнними подіями, міграцією, реформуванням соціальних інститутів і цифровізацією. Психологічні ресурси розглядаються як функціональний потенціал, що забезпечує здатність до ефективного подолання стресових ситуацій і є базою для підтримання психологічного благополуччя й розвитку. Аналіз наукових джерел засвідчив, що у світовій і вітчизняній літературі психологічні ресурси визначаються як індивідуальні відмінності, внутрішні здібності й сильні сторони, які формують основу для стійкості, резильєнтності, адаптивних стратегій і позитивного функціонування. Доведено їх тісний зв’язок із самооцінкою, самоефективністю, оптимізмом, соціальною підтримкою та іншими характеристиками, що забезпечують конструктивне подолання труднощів і сприяють саморозвитку. Запропоновано концептуальну модель психологічних ресурсів як динамічної системи, яка функціонує у трьох взаємопов’язаних процесах – накопиченні, мобілізації та відновленні. У статті також обґрунтовано взаємозв’язок психологічних ресурсів із життєстійкістю, що проявляється в здатності інтерпретувати складні події як виклики й можливості, зберігати внутрішню рівновагу та відновлювати психологічний баланс. Зроблено висновок, що психологічні ресурси становлять інтегровану систему внутрішніх і зовнішніх опор, яка не лише забезпечує виживання в умовах кризи, а й стимулює особистісне зростання, саморегуляцію та пошук нових життєвих стратегій. Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням механізмів накопичення, мобілізації й відновлення ресурсів у різних вікових і соціальних групах, а також з аналізом їх зв’язку з мотиваційними та смисложиттєвими характеристиками особистості.

СУБ’ЄКТИВНІ ЧИННИКИ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ОБРАЗОМ ФІЗИЧНОГО Я В ДІВЧАТ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Н. Ф. Шевченко — 2025-11-28

У статті представлено результати емпіричного дослідження суб’єктивних чинників задоволеності образом фізичного Я в дівчат юнацького віку. Актуальність дослідження зумовлена тим, що юнацький вік є сенситивним періодом формування образу фізичного Я, коли під впливом соціокультурних стандартів зовнішності й медіа незадоволеність тілом може спричиняти зниження самооцінки, розвиток негативних психологічних станів і ризикованої поведінки. Образ фізичного Я визначено як багатовимірне психічне утворення, що включає перцептивні, когнітивні й афективні компоненти, що пов’язані із зовнішнім виглядом і функціональними характеристиками тіла. Розглянуто поняття незадоволеності (наявність внутрішнього конфлікту між реальним та ідеальним образом фізичного Я) і задоволеності (гармонійний стан прийняття власної зовнішності, що характеризується збігом або незначною розбіжністю між реальним та ідеальним образом фізичного Я) образом фізичного Я. За результатами діагностики образу фізичного Я сформовано три дослідні групи, диференційовані за рівнем задоволеності образом фізичного Я. У респонденток із низьким рівнем задоволеності зовнішністю зафіксовано занижені показники самоповаги, аутосимпатії та самоставлення; при помірному рівні – середні значення; найвищі показники спостерігаються в дівчат із високою задоволеністю образом фізичного Я, що свідчить про позитивне самосприйняття й емоційне благополуччя. Для всіх груп характерне домінування внутрішніх і міжособистісних аспектів перфекціонізму над соціально приписаними. Найвищі показники самовимогливості виявлено в групі з низькою задоволеністю зовнішністю, тоді як орієнтація на інших – у групі з високою задоволеністю. Соціально приписаний перфекціонізм в усіх групах перебуває на середньому рівні. За даними дослідження психологічного благополуччя встановлено, що в групах з низьким і помірним рівнем задоволеності образом фізичного Я благополуччя відповідає середньому рівню, тоді як у ІІІ групі воно є високим, що підтверджує тісний зв’язок між задоволеністю зовнішністю та психологічним благополуччям. Результати множинного регресійного аналізу дали змогу підтвердити висунуте припущення.

ЦІННІСНО-МОРАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ЯК ЗАСІБ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ РЕЛІГІЙНІЙ ОСОБИСТОСТІ

Д. О. Шпак — 2025-11-28

У статті розглянуто актуальні теоретичні й практичні аспекти психологічного консультування, що охоплює різні сфери суспільного життя й набуває особливого значення в умовах соціальних викликів. Узагальнено підходи до розмежування консультативної психології з клінічною практикою, показано, що консультування зорієнтоване на підтримку психічно здорових осіб, які стикаються з внутрішніми чи соціальними труднощами. Розглянуто сутність, завдання, особливості й принципи застосування інноваційного напряму психологічного консультування, який автор статті назвав «ціннісно-моральне консультування». Доведено, що підхід до консультування, яке ґрунтується на ціннісно-моральному підході, є не лише відповіддю на потреби особистості в складних життєвих обставинах, а й логічним продовженням науково обґрунтованого розуміння природи психологічного здоров’я вірян-протестантів як феномена, що формується на основі духовних смислів і трансцендентних орієнтацій. Перелічено завдання психолога, спрямовані на формування моральної свідомості, підтримку процесів духовного пошуку, рефлексії й усвідомлення сенсу життя. Запропоновано напрями роботи консультанта з релігійними клієнтами. Отримано висновок, що зазначений підхід не лише сприяє подоланню кризових станів, а й забезпечує глибинне оновлення особистості, формує здатність до морального вибору, відповідальності й збереження психологічного здоров’я. Показано, що врахування духовно-моральних орієнтирів клієнта підвищує ефективність допомоги, поглиблює терапевтичний альянс і створює умови для тривалої психологічної стійкості. Зроблено висновок про значення ціннісно-морального консультування як важливого чинника в підтримці психоемоційної стабільності, розвитку цілісної Я-концепції та запобіганні деструктивним наслідкам стресових і травматичних впливів. Заявлено, що ціннісно-моральне є необхідним інструментом психологічної підтримки релігійної особистості в умовах складних життєвих обставин, спричинених повномасштабною війною в Україні.