ДИНАМІКА ПРИВʼЯЗАНОСТІ В ПСИХОДРАМІ: ШЛЯХИ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗМІН ТА ІНТЕГРАЦІЇ ДОСВІДУ

Анотація

У статті представлено теоретичний аналіз та обґрунтування імплементації основних положень теорії прив’язаності в застосування психодраматичних технік. Виділено окремий вплив концептуальних положень теорії прив’язаності – «безпечна база», внутрішні робочі моделі, емоційна регуляція та епістемічна довіра – на застосування психодраматичних технік. Їх інтеграція дає змогу пояснити, яким чином психодрама сприяє трансформації міжособистісних патернів, розвитку емоційної зрілості й формуванню безпечніших моделей прив’язаності в дорослому віці. Визначено еволюційні чинники, які впливають на становлення прив’язаності, – епігенетичні, відчуття безпеки та формування соціальних звʼязків. Проаналізовано епігенетичні чинники становлення прихильності – вплив материнського догляду й токсичного стресу на формування когнітивних структур мозку . Особливу увагу приділено епігенетичним модифікаціям і впливу стресу на прихильність. Здійснено аналіз основних чинників, які впливають на становлення прихильності: відчуття безпеки й формування соціальних зв’язків. Виокремлено п’ять механізмів психодрами в контексті формування моделей прив’язаності ключових процесів: обмін ролями, розширення рольового репертуару, дзеркало, дублювання та групова база безпеки. Обмін ролями забезпечує можливість інтегрувати альтернативну перспективу й посилює емпатійне розуміння. Розширення рольового репертуару сприяє розвитку нових моделей взаємодії та подоланню ригідності міжособистісних патернів. Механізм дзеркала відкриває клієнту можливість побачити себе очима інших і відновити автентичність. Дублювання дає змогу винести назовні приховані емоції й внутрішні конфлікти, тим самим полегшуючи їх інтеграцію. Нарешті, групова база безпеки створює умови для переживання коригувального емоційного досвіду та сприяє поступовому переходу до більш адаптивних моделей стосунків.